був душею і тілом большевик, а з того почалась раптова зміна командного складу в старому війську і закладка початків нового війська. Процес цей розвивався паралельно, хоч в протилежних напрямках: одне руйнувалось, друге будувалось.
Большевики спочатку створили міцну систему політичної дисципліни війська, а потім — військово-технічна дисципліна прийшла сама собою.
Українська військова політика була правильною тільки спочатку, цеб-то, в період боротьби за українізацію частин у старому війську. З погляду українського це було правильно, а з погляду російського і старорежимного — це було руйнуванням їхньої сили. Одначе угодовська політика Центральної Ради що-до Тимчасового Уряду внесла в рух українізації війська велику отруту… недовірря.
Українське старшинство (соціяльно сільська і дрібна інтелігенція, звязана з селянством) і козацтво (селяне) були членами своєї кляси, тієї політики не ухвалило, пішовши на соціяльну революцію. Центральна Рада все-таки робила, що могла, насамперед дбаючи про скріплення політичних позицій всього українства: на це були заангажовані всі сили, треба було переводити організацію культури (насамперед школи), а тому до соціяльних реформ мусіла переходити постепенно, повільно готуючись і розробляючи підстави тих реформ, а головне те, що Центральна Рада не була органом законодавчим, суверенним, — а тому за соціяльну політику ніс відповідальність Тимчасовий Уряд; але що він був нездатний вести соціяльну політику в інтересах трудових мас — це було ясно тоді: тактика Тимчасового Уряду залежала од війни (яку треба було ліквідувати) і від Установчих Зборів (скликання яких Уряд уперто проволікав). Так чи инакше, а всенародній рух, об'єктивно соціяльно-революційний, перекинув Тимчасовий Уряд, а з Урядом упала і Центральна Рада, на кошт якої було списано помилки Уряду.
Українізовані війська (більш I міліону, представлені на III всеукраїнському військовому з'їзді) стихійно під впливом большевицької агітації демобілізувались. Україна позбулась своєї армії протягом двох місяців.
Чи українська маса, як язикова група, почувала потребу своєї національної державности? Факти говорять, що ні. Українська маса жила тоді духом російської революції: при боротьбі Центральної Ради з московсько-большевицьким наступом українські полки оповістили «нейтралітет», а де-які виступили активно проти української влади! Це і є показчиком тодішнього стану національної свідомости селянсько-робітничих мас. Після повороту Центральної Ради з Німцями українська військова політика пішла неправильно і то в кількох напрямах.
Перше. — Українська влада стала на ґрунт, що треба мати «правильне» українське військо, а тому треба доручити його організацію спеціялістам — офіцерам російського генерального штабу, що звелось на практиці до русифікації українського
