Сторінка:Віктор Зелінський. Синьожупанники (1938).djvu/11

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

ність проти москалів, поляків, турків і татар. В мені родилося горде почуття сина славної нації. Що більше! В історії Аркаса я знайшов, що полковник Михайло Зелінський (Зеленський) був за гетьманування Виговського брацлавським полковником і був одним із перших борців за українську справу. Мені пригадалося, як мені молодому хлопцеві оповідав батько, що я є правнуком українського полковника з часів гетьмана Виговського.

Пізнання історії України, як теж память про те, що оповідав мені батько, зворушили мене та на весь зріст передо мною поставили питання, що я є нащадком великого українця та борця за українську державу, що в мені бурлить горда козацька кров. І я зрозумів завдання та обовязки мене — наслідника українських лицарів.

Тепер я, як людина реліґійна, зрозумів, що це Боже Провидіння видвигнуло серед хаосу російської революції українську справу на світову арену. Чим більше розбирав я у своїй душі ті справи, тим виразніше знаходив залізну льоґіку життя, а вслід за цим приходив спокій моєї зболілої душі та почуття якоїсь величньої радості. Я ж знайшов Батьківщину і це було для мене всім.

Але ж хвилювала мене час від часу скептична думка, що до переведення в життя тих ідей, про які говорив мені представник С. В. У., Україна мусить мати свою армію. Це я, як людина військова, розумів дуже добре. А хто ж буде творити ту армію, коли я знав, що національної свідомости серед пригніченого народу нема. А якщо і є, то тільки підсвідоме бажання бути вільним. Але це ще не все, бо це підсвідоме бажання треба вміти видобути і вбрати в орґанізовані форми. А на те потрібно проводу, якого Україна в сучасний мент не мала. Так я потішав себе, що знайдеться більше таких віднайдених синів України, як я, які таки візьмуться за орґанізацію армії. І тут знову ж ставало передо мною питання: А чим ти можеш помогти в тому, коли ти в полоні? Те питання найбільше мене хвилювало, моя душа рвалася до нової праці. А обставини не давали…

Хвилювали мене теж вістки, що до Петрограду приїхав Лєнін з Троцьким зі своїм комуністичними кличами. Я знав, що ті кличі кинуть вони теж і на Україну, серед розсоціялізмовану українську інтеліґенцію та вбють у ній почуття української окремішности. Я знав, що ті кличі будуть великою колодою на шляху до творення української армії, яка може вирости єдино на національному почутті українських мас, а саме це почуття вбивали всякі кличі лєнінівської кліки. Життя показало, що мої хвилювання були слушні, бо ту жорстоку правду пізніше я сам відчув на своїй особі.

В таборі кипіло. Сюди приходили різні вісти з Росії. Приходили теж і з України вісти добрі та бадьорі. А навіть довідався я, що в Україні твориться українська армія. Донесли мені теж, що окремі військові частини починає організувати ґен. Корнілов, якого я знав осо-

9