Сторінка:Віктор Зелінський. Синьожупанники (1938).djvu/15

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Спершу пішов я на кухню. Справді, вся кухня була проваджена взірцево, чисто й гарно. Кухарі, наші козаки, чистенько одягнені. Відтак пішов я до російської організації «Поддержка». Запросили на своє зібрання. Беручи під увагу мою приявність, почали виголошувати гура-патріотичні промови, монархістичного напрямку, з ідеями «Союзу Руського Народу», цеб то проповідників «єдиної неділимої Росії». Якось дивно й порожньо вражали промови бесідників. А найбільше прикрим відчувався брак порядку на цьому зборі. Все виглядало на якусь суматоху. Врешті й я сказав кілька слів. Не торкаючися політичних справ, завізвав я їх, щоб заховувалися гідно, не вели непотрібної ворожнечі в таборі й тим самим не шкодили всім полоненим в неволі з боку німців.

З цього зборища вийшов я з почуттям якогось несмаку. Я побачив, що москалі як вівці без проводиря, а головно без глибшого розуміння ідей та сучасного менту історії Росії. Пізніше, як показалося, багато з них пішло навіть за українськими старшинами, що своєю громадою творили атракційну силу. Про страшні духові відносини серед москалів в тому таборі описує навіть російський письменник Корсак у свойому творі «Мой плєн». Відносини серед тих москалів були ще гірші, як в таборі Бішовсверда. Цей Корсак добре знав життя в Ган-Мюндені, бо він сам те пережив.

Вернув я до своєї комнати й став думати над своїм становищем тут в таборі. Я знав, що маю бути старшим в тому таборі, де є полонені ріжної народности. В додатку було тут ворогування загонистих московських полонених старшин до відродженого руху національно свідомих старшин українського походження. І хоч мої симпатії та духова овязь перехиляли мене на сторону старшин українців, то всетаки я мусів розуміти, що я стаюся старшим в таборі і мушу за всяку ціну заховати обєктивність у таборових справах. Таким обєктивним остав я до кінця мойого перебування у таборі полонених. Першим своїм завданням рахував я обовязок здержати шкідливу ворожнечу москалів до українців, яка доходила навіть до того, що старшини москалі, в часі українських театральних вистав, вибивали вікна в тих кімнатах, де ті вистави відбувалися. Я постановив своїм авторітетом той вандалізм з найбільшою рішучістю знищити.

По кількох днях мойого перебування в таборі я переказав через Малохатку, що маю намір познайомитися з українською громадою. Малохатка заявив мені, що сходини громади проходять з отвореними дверми й доступ є дозволений всім, навіть нечленам громади. А всеж таки я поручив йому, щоб сказав голові громади, що я на другий день задумую відвідати громаду на чергових сходинах.

Мушу тут зазначити, що до мене, крім Малохатки, з українців ніхто більше не заходив. Тоді, коли москалі дуже часто почали мене відвідувати. Українці держалися осторонь і не хотіли мені накидатися,

розуміючи моє становище. Вони, як я бачив, не хотіли робити на мене

13