Сторінка:Віктор Зелінський. Синьожупанники (1938).djvu/14

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


врешті міністром внутрішних справ. Головою громади був поручник Сиротенко, полтавський адвокат, в Синій Дивізії був у мойому штабі, а в час Директорії був коротко військовим міністром. При відступі української армії лишився в Україні і за большевицької влади застрілився.

Спитав я Малохатку, яке є відношення поміж українцями і москалями в таборі. Він відповів, що москалі до української громади ставляться крайно ворожо, а навіть на кожному кроці роблять великі пакости.

Більше про ті справи, як я зауважив, Малохатка не хотів говорити. Він тактовно хотів, щоб те все я особисто побачив і виніс відповідне враження. А всежтаки по тих коротких інформаціях я пізнав, що тут в таборі між українською течією а москалями мусить іти гостра боротьба, як виплив цілком природньої ворожнечі. Отже я приняв рішення, деякий час не видавати наказу про моє встуцлення в старшинство табору — так довго, доки особисто не запізнаюся з життям табору. Мушу признати, що капт. Малохатка дуже коректно не давав мені натяків про мою позицію в таборі та евентуальне моє вступлення до української громади. Ні словечком не згадав про наше дружне життя в таборі Бішовсверда. А також про моє ідейне відношення до української справи. Такої культурної тактики весь час держалися всі українські старшини, що було повним контрастом до тактики московських старшин.

Та перша стріча з моїм другом, а особливо його інформації про табор мене заспокоїли й я першу ніч спав спокійно.

На другий день зрана почали заходити до мене московські старшини. Всі вони незвичайно раділи тим, що до табору прибув старший боєвий ґенерал, який своїм авторітетом вплине на «здеморалізованих» українців. Один з них звернувся до мене зі серіозною міною:

— Ви ж знаєте, пане ґенерале, тут у таборі є ґрупа авантурників, що називають себе українцями й, уявіть собі, вони хочуть самостійної української держави. Це якісь божевільні!…

Другий з них просив мене:

— Пане ґенерале, ви мусите тих авантурників українців взяти в свої руки та прикоротити їх буту.

Таким і тим подібним порадам, жалям московських старшин не було кінця. Кожний з них хотів набехтати мене проти українських старшин, так, щоб я уважав їх принайменше за яких бандитів. Всі вони вірили, що я беззастережно стану проти українських старшин.

Після таких відвідин москалів у мене, я пізнав, що моє рішення обзнайомитися з табором до часу обняття старшинства в таборі було правильне. Про те повідомив я команданта табору й він на те згодився. Тоді почав я знайомитися з табором.

12