над тим, що стріне мене тут в Ган-Мюндені. Прибивала мене гнітуча думка, що всеж таки знову лишаюся в неволі. Рівночасно прийшло якесь підсвідоме почуття радості і самопотіхи. Тут почалася моя біда, перші дні неволі, і тут мусить те все закінчитися та принести кращу розвязку мойого життя. І з тою підсвідомою бадьорою думкою зайшов я на край міста, де лежав старий бровар, а в ньому табор полонених. Будинок окружений густими кільчастими дротами. Все, як перед трьома роками, коли звідси перевезено мене до табору в Бішовсверда, за мою намагану втечу.
Старшина запровадив мене до командантури. Командант був новий. Привітав мене ввічливо і сказав мені, що я призначаюся старшим в таборі, в заступстві полонених (дотепер старшим в таборі був який полковник-«малорос»). Командант розказав мені коротко про життя і стан полонених, як теж про те, що в таборі поміж полоненими нема згоди і є багато непорозумінь. Моїм завданням, як старшим табору, буде в якийнебудь спосіб ці справи поладнати.
Німецький дижурний підстаршина запровадив мене в призначене для мене помешкання, яке складалося з двох кімнат. Нікого з полонених старшин не стрінув. Мушу тут зазначити, що цей табор складався виключно з полонених старшин та чур призначених для їх обслуги.
До кімнати принесли мені чури вечерю. І тут здивувало мене цікаве явище. На вечерю була юшка з українськими галушками. Їда була добре зготовлена і смакувала мені на причуд гарно. Давно не їв я такої вечері.
Через годину по вечері — стук в двері, і в кімнату ввійшов капітан Малохатка, мій друг зі сибірської дивізії, якого раніше перенесли з табору Бішовсверда сюди. Щойно пізніше зрозумів я, чому німці привозили українців старшин до табору в Ган-Мюнден.
Незвичайна була, наша стріча, як для мене, так і для нього. Обнялися, поцілувалися. Почалася сердечна бесіда. Тут я довідався, що в таборі є зорґанізована українська громада, зложена зі старшин українського походження. В тій громаді ведеться культурно-освітна робота. Йдуть доклади на історичні та політичні теми сучасного і майбутнього життя України. Що в таборі є теж около двісті чоловік московських старшин і кільканадцять анґлійських та француських. Українська громада влаштувала в окремому бараку театр і дає українські вистави. Ось тепер приготовляють оперету «Запорожець за Дунаєм». Жіночі ролі виконують деякі старшини. Запитав я з цікавости Малохатку, що це таке, що сьогодні на вечерю дали українські страви.
— Еге ж, пане ґенерале, це в нас українська кухня. Самі провадимо господарку на весь табор.
Головним господарем в кухні був гарматчик капітан Чижевський. Він опісля займав пост команданта гарматнього дивізіона в Синій Дивізії, а згодом за Директорії був ґуберніяльним комісарем в Полтаві і
11
