Сторінка:Віктор Зелінський. Синьожупанники (1938).djvu/17

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Тут знову обсів мене рій думок. Громада зробила на мене незвичайно гарне враження. Я відчув, що громада стане моєю духовою остоєю, та, що тут осягну все те, що мені як українцеві потрібне. Тут мав я пізнати суспільно-політичне українське життя та силу українського духа. В громаді одержав я відповідь, яке становище повинен я занити. Я приняв рішення віддати свою енергію, свою працю і свої сили тій справі, що її заступала громада. До того тяготіло все моє єство й моя гаряча українська кров.

По тижневі моєї приявності в таборі, видав я наказ про моє вступлення в керування табором. Рівночасно призначив загальне зібрання всього табору, на якому хотів я виголосити до всіх старшин коротку промову.

Загальне зібрання відбулося в салі українського театрального гуртка, де могло зміститися до тисячі людей. Коли я ввійшов, саля була виповнена вщерть. Були приявні всі полонені табору, між ними анґлійські та француські старшини. Присутні привітали мене й я поздоровивши їх, попросив сідати та пропонував по встановленому порядку в таборі, обібрати голову загального зібрання. Тут сталося для мене цікаве явище: Всі приявні вибрали одноголосно головою зібрання голову української громади пор. Сиротенка. Сиротенко заняв місце на трибуні й проголосив, що дається слово начальникові табору ґен. Зелінському.

Свою промову йцчав я тим, що представився зібранним. Я сказав: «Панове старшини, ви знаєте про те, що я є російським Генералом. А всеж таки вам цікаво, що собою являє ваш начальник табору, та які його стремління. (Промову творив я по російськи). Отже, тому я почуваюся до обовязку познайомити вас коротенько зі своєю біографією і висловити отверто своє «кредо».

Опісля у своїй промові зясував я їм страшне становище в Росії, большевицький переворот і страшні часи, які переживає вся Росія а зокрема Україна. Що серед такого стану годі витягати сьогодні шовіністичні, загонисті кличі «єдино-неділімців». Сьогодні завданням, як українців так і москалів, є кинути всі свої сили на охорону своїх батьківщин від страшного знищення анархістично-комуністичними вандалами. Те завдання лежить теж і на нас, тут полонених старшинах за німецькими дротами. Ми мусимо спрямувати свої сили на те, щоб в якийбудь спосіб дістатися в ряди оборонців загрожених батьківщин, яких одиноким рятунком може бути тільки повне самоозначення національностей, як противага всяким інтернаціоналам. Врешті візвав я старшин, щоб покинули дітвацьке ворогування в таборі, що проявляється у невідповідальних виступах московських націоналістів проти українського національного відродження. Накінець заявив я піднесеним голосом, що я є з походження українець, що моє національне почуття горить свідомо в моїй душі та, що рахую своїм необхідним обоовязком вступити в члени української громади.

15