По тих моїх словах, на салі вибух гураґан оплесків і радісних ентузіястичних окликів: «Слава Україні». На салі запанував такий одушевлений настрій, що його письмом годі представити.
Та моя заява була незвичайно приємною несподіванкою для всіх українців в таборі. Неменшою несподіванкою була вона й для москалів. А всежтаки мушу завважити, що ні одного оклику з боку старшин інших національностей не було. Без сумніву те моє становище для старшин москалів було дуже прикрим розчаруванням. Вони числили на мене, як на російського боєвого ґенерала, одинокого в таборі, що міг своїм авторітетом піднести їх виступи. Гадаю, що таке Їхнє становище, в якому вони мовчанкою приняли мою заяву, було враження по моїх попередніх словах, в яких я підкреслив необхідність, в той катастрофічний час історії, кинути свої сили до боротьби за свою стислу батьківщину, та, що одинока сила в боротьбі проти інтернаціонального марксизму є національне пробудження і боротьба за окремішність всіх народів бувшої російської імперії. А також і те, що я заявив про моє обєктивне становище, як начальника табору.
Загальний збір закінчився. Сиротенко замикаючи збір, запросив всіх приявних в гості на оперету «Запорожець за Дунаєм», яку устроює український таборовий театр.
В таборі життя поплило скоршим темпом. В громаді робили доклади на історичні й військові теми. По мойому вступленні в громаду число членів збільшилося подвійно. На черговому засіданні, після моєї промови на загальному зібранні табору, управа громади пропонувала обняти мені головство. Я заявив, що дуже вдячний за їхню пошану й довіря до мене, але всежтаки я не можу того посту обняти. Перш усього тому, що не маю заслуг перед громадою, а подруге мені, як начальникови табору, незручним є бути головою української громади тоді, коли в таборі є полонені іншої народности. Через те я дуже радо залишаюся звичайним членом громади. Громада всежтаки обібрала мене почесним головою.
Автім я, як військовий фаховець, піддав пропозицію управі громади заложити при громаді український військовий гурток, що працював би над виробленням форм орґанізації будучої української армії, військових статутів, одностроїв, а заразом перевести військове освічення старшин сучасною технікою до підготовки їх для української армії.
Через кілька днів такий гурток заложили й він почав свою роботу. Головою гуртка згодився бути я. До гуртка вступили найбільш активні військові люди, що були по поклинанні вояками. Серед них було кількох молодих старшин, що виявляли собою великі військової здібности. Найбільш удівлявся і виказував військовий талант та замилування до військової штуки молодий кадровий старшина пор. Тиміш Омельченко, родом полтавець. В ньому вже тоді я добачувався майбутньої військової карієри. В тому не помилився я, бо цей молодий патріот виказав ті
16
