Сторінка:Віктор Зелінський. Синьожупанники (1938).djvu/19

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


свої вартості пізнішою працею і заслугами в український армії в час визвольних змагань.

Гурток дійшов своїм числом до 75 членів. До нього запрошувалися навіть і туркестанці, яких дуже радо ми принимали. Праця гуртка була дуже продуктивна. Старшини з малярськими здібностями виробляли навіть проекти уніформи будучої української армії. В гуртку було багато старшин, що не належали до української громади. Ми свідомо принимали таких «малоросів» до гуртка, які з початку лякалися вступити до громади. Але пізніше цілий гурток заявив одноголосно, що всі хочуть бути членами української громади. Так теж і сталося. Громада на мій (проект пріфяла всіх членів гуртка, що дотепер не були ії членами. Громада через? те знову збільшилася. Вона під той час начисляла вже біля триста членів.

Мій духовий стан .під той час був надзвичайно добрий і черствий, бо після гнітучого напруження вістками про нещастя в Росії та суворого життя за дротами в Бішовсверда, я опинився в зовсім іншій атмосфері в Ган-Мюндені.

В таборі йшла праця. Він українізувався. Йшла активна підготовка до майбутньої діяльносте в Україні, яка вже встановила свою самостійність під назвою Українська Народня Республика. До громади почали приїзджати щораз частіше представники Союзу Визволення України з різними докладами й лекціями. Між ними найчастіше приїзджав проф. Богдан Лепкий. На ті доклади й лекції я дуже пильно учащав і кожне слово приймав я душею неофіта, що хотів надробити все те, що стратив.

Праця у військовому гуртку, мої персональні студії над історією і літературою України, вимагали від мене надзвичайного напруження всіх моїх сил. Але життя моє до послідного дня перебування в таборі було переповнене реальним змістом, що викликувало мою життєву енергію, яка приходила була вже до повного упадку під гнетом кошмарних переживань полону в Бішовсверда. Прийшло моє чудесне переродження, одиноко дякуючи «випадкові» мойого українського походження. Але навіть тоді я не предчував, що мене очікує вневдовзі щастя пережити на яві чудесну казку з тисяча й однієї ночі. Прийшло чудесне визволення з полону по тисяча днях неволі, тяжко пережитих і переведених за колючими дротами.

Наступив 1918 рік. Дня 10. лютня, в пізну ніч, сидів я у своїй кімнаті й зі захопленням читав історію української культури. В кімнату увійшов комендант табору та повідомив мене, що завтра о год. 10. рано я мушу виїхати в супроводі одного з німецьких старшин до Берліна — без річей. На моє зацікавлене питання, що є причиною моєї поїздки до Берліна, він зовсім щиро сказав, що не знає. До табору прийшло телеграфічне візвання військового міністра.

По виході команданта з кімнати я остав з своїми думками. В моїй голові зродилося підозріння, що це візвання до військового німець-

17