Сторінка:Віктор Зелінський. Синьожупанники (1938).djvu/25

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Згодом видав я наказ по дивізії і старшини з тією хвилиною станули українськими жовнірами. Після того настав момент висилки старшин до козаків по таборах. Старшини хвилювалися. Старшини були поділені по полкам і відповідно до того розїзджалися до відповідних таборів. Перший і третий полк формувалися в таборі в Раштат. У Зальцведелі формувався другий полк, а у Вецлярі четвертий полк.

При пращанні повчив я старшин, щоб вони, коли прийшло б до непорозумінь в таборах, не входили в ніякі суперечки. Про кожну справу мусять мене негайно повідомити телефонічно.

Штаб дивізії залишився зі мною в Ган-Мюндені.

Висилаючи старшин до таборів, я безсумніву сподівався, що старшинам там легко не прийдеться і що до тертя в таборах прийти може. Я знав, що козаки виховалися в таборах по українських громадах, що стояли на демократичних принціпах. Я сподівався, що на козаків мусіла вплинути теж і революція в Роосії, як теж^повстання Української Держави. Через те, я предбачав, що козаки старшин приймуть з недовіряй, тим більше, що козак звик уважати кожного російського старшину за москаля. До мене, як показалося, козаки віднеслися з довіряй, а то тому, що по телеграмі Українського Уряду, я був призначений на організатора української військової частини. А Український Уряд козаки безумовно визнавали й до нього відносилися з пошаною.

Мої сподівання справдилися. Нетерпеливо очікував я відповіли з таборів. І вони швидко прийшли.

На другий день по відїзді старшин з табору, покликано мене до телефону, де я одержав звідомлення від старшин зі всіх таборів. Звідомлення всіх було майже однакове:

Старшини приїхали до таборів. Тут приняли їх управи українських громад. Вони скликали загальний збір козаків табору, на якому кожний старшина мусів виголосити промову зі своїм політичним кредо. І ось, що з того вийшло! Всіх командантів полків мною призначених, козаки скинули, а призначили нових командантів із прапорщиків, що мали вищу освіту й вміли добре говорити. Були це переважно адвокати, що зуміли перед козаками краснорічиво заявитися українськими свідомими патріотами.

Козаки, що лід ту пору були краще освідомлені від наших старшин, усували тих з них, які в промовах не вміли виказати того національного запалу, що в той час горів серед козацтва. Вони усували їх, як національно «непевний» елемент. Бо козакам під ту пору була більше міродайна національна свідомість і очевидний український патріотизм, чим фахова вартість тих старшин. В деяких випадках козаки мали рацію. Але було й таке, що фахово гарний старшина й національно-свідомий український патріот — не вмів промовляти, тільки приказувати. Таких козаки призначували на низчі становища, бо вони не вміли демократично вихованим козакам подобатися.

23