Сторінка:Віктор Зелінський. Синьожупанники (1938).djvu/24

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Того ж дня по зібранню звернувся я до козацьких таборів в Раштаті, Зальцведель і Вецлярі. В кожному таборі закликав я до телефону козака, що був головою громади. Прочитував телеграму Мирової Делегації і повідомляв їх, що формується дивізія з полонених українців старшин і козаків, якої начальником призначено мене. І я як такий пропоную зібрати всіх козаків, оголосити ту телеграму й закликати їх до організації військової частини. Рішення зібрання подати мені по телефону. Від кожнього голови громади була одна відповідь: «Слухаю, пане Генерале!

На другий день дістав я відповідь від усіх таборів. Всі козаки одноголосно рішили вступати в українські військові частини, щоб йти до боротьби за визволення батьківщини. А що в усіх таборах разом було понад 100 тисяч козаків, то я приказав з кожнього табору взяти тільки по дві тисячі козаків, щоб було всіх 6 тис.

За пару днів комісія громади в Ган-Мюндені представила мені спис старшин, що бажають вступити до української армії. Я переглянув службові формулярі й призначив після їхнього стажу та національної свідомости на відповідні посади — командирів полків, куренів, сотень, чет та свій штаб дивізії.

В штаб дивізії я обібрав найсвідоміших молодих старшин, яких завважив підчас моєї праці в громаді. Начальником штабу став полковник Янів, персональним адютантом Ростислав Кутітонський. До штабу увійшли: Сиротенко, Крушинський, Т. Омельченко... Командирами полків були призначені: Пухтаєвич, М. Чехівський, Малохатка, Блоха... Все це були видатні старшини й ідейні українці.

Згадаю ще про цікаве явище, яке існувало серед старшин. Ще до видання мною наказу про старшинські призначення, коли я переглядав списки старшин, до мене ніччю заходили деякі старшини й просили, щоб їх викреслити зі списків. Коли я питав, звідкіля таке їхнє рішення, то відповідали, що по таборі ходять чутки, мовляв, все те друга Корніловщина.

А на другий день знову приходили, перепрошуючи мене за свою необачність та недовіря, просили мене, щоб їх таки втягнути в списки організованої української дивізії. Я догадувався, що їх всі непорозуміння і брак довіря до нашої справи, викликували старшини-москалі, що кривим оком дивилися на організацію українських частин, які мали йти на охорону й зміцнення влади Самостійної Української Держави. Вони ж, як завзяті «єдино-неділімці» не могли навіть через думку припустити імя Україна, а тим більше — українські збройні сили! Через те вони старалися різними методами перешкаджати в організуванню української військової частини. Більшість старшин українців не звертала уваги на різні татарські вісти, що їх пускали московські старшини, але були такі, що вірили москалям і вагалися в рішенню вступити в українську дивізію. Деякі з них остаточно рішилися і вступили та пізніше були добрими українськими старшинами. Але були й такі, що воліли остати в таборі.

22