Сторінка:Віктор Зелінський. Синьожупанники (1938).djvu/23

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Телєґрама звучала:

Дойчлянд, Ган-Мюнден, — Ґефанґененляґер, ґен. Віктор Зелінський.

«На Україну найшов навал большевицьких банд, які вбивають населення і грабують країну. На захист загроженої батьківщини збройною силою закликаємо від імені Української Центральної Ради всіх старшин і козаків, що походять з України, вступити в ряди Української Армії».

Від імені Центральної Ради У. Н. Р. 

Мирова Делєґація. 


Та телєґрама мала для мене величезне значення. Перше за все під оглядом правного принимання справи. Бо до мене звернувся не тільки німецький уряд, але таки свій власний уряд. Врешті та телєґрама поставила передо мною різко справу моєї діяльності. Я перестав з тією хвилиною бути відірваною самітною частинкою, а входив в могутю машину українського державного будівництва.

До мене заходили старшини української громади й розпитували про вислід моєї поїздки до Берліна. Я їм сказав, що призначаю загальне зібрання всього табору. На зібранні про ті справи буду говорити.

Зібрання відбулося на другий день. До знаної вже театральної салі зібрався цілий табор. Я в кількох словах подав свої розмови з німцями. Зясував їм умови Берестейського Миру, у висліді якого признається орґанізацію військової частини з полонених українців в числі 6 тисяч козаків і триста старшин. Про ті справи табор довідався з телєґрами. — Отже, — сказав я — рахую цей заклик приказом України. Бо вона, підписуючи Берестейський Мир, виступила як окрема держава, й як така вимагає від своїх горожан обовязків. Ті обовязки я виконую і принимаю на себе завдання творити українські військові частини до боротьби з наїзником за сповнення четвертого Універсалу, за Самостійну Незалежну Українську Державу. Таким чином, панове старшини, я складаю свій уряд начальника табору й проголошую себе, згідно з приказом У. Н. Р., старшиною української армії, як начальник першої кадрової добровольчої дивізії, зорґанізованої з полонених українців, в Німеччині. На кінець я звернувся до старшин-українців, щоб помогли мені в тому ділі. Українська громада мусить зорґанізувати мобілізаційну комісію, що розглядала б військові формулярі поодиноких старшин та принимала їх до формованої дивізії. Рішення громади я розгляну й затверджу.

По розвязанню зібрання пішов я до своєї кімнати і почав виготовляти плян орґанізації козацтва. Я знав, що з тим буде легше, як зі старшинами. Бо козаки були гарно зорґанізовані по своїх таборах. Вони були національно більше свідомі, як старшини. Тому я вірив, що козаки скорше відгукнуться на мій заклик вступати до дивізії, як старшини.

21