Начальник ґен. штабу виявив своє вдоволення з моїх відповідей, попросив мене хвилину задержатися в його ґабінеті, а сам пішов докласти міністрові. За якийсь час вернув і покликав мене до військового міністра.
Військовий міністер, ґен. фон Штейн, стрінув мене дуже ввічливо у свойому дуже обширному ґабінеті з обстановкою, підходящою його постаті високого-імпозантного, вже старшого ґенерала. Привітавшися, міністер, правдоподібно для провірки докладу начальника штабу, подав мені коротко ті самі три питання, які давав мені тамтой. Після короткої розмови міністер зі задоволенням сказав:
— Я дуже радо даю свою згоду на призначення вас начальником дивізії, яку мається формувати з полонених українців у наших таборах.
На закінчення авдієнції заявив мені міністер, що на формування, мундурування й уоруження дістаю речинець тільки двох тижнів. Причина такого короткого речинця є та, що того вимагає правительство У. Н. Р., загрожене під той час большевицькими бандами, що під проводом Муравйова йдуть на Україну.
Від міністра повернув я відразу до начальника ґен. штабу. Він ждав вже мене, щоб почати спільну працю підготовки постачання для орґанізації частини. Сіли ми при столі заставленому телефонами. Перед ним стояв кусень паперу. От тут я був захоплений технікою, орґанізацією і дисципліною нім. армії. В російській армії, коли орґанізував я одну звичайну батерію, скільки потребував я на це енерґії і часу! Скільки стосів паперу треба було в різних звітах та письмах списувати! А тут ціла дивізія — і все йшло, як в годиннику, без зайвих писанин та формальноостей.
На запит, який однострій бажаю я мати для дивізії, я відповів: національні жупани зі синього сукна. Зразок уніформи маємо в Ган-Мюнден в українській громаді, випрацьований військовим гуртком. Начальник ґен. штабу викликав в телєфон головного інтенданта й передав наказ приготовити до двох тижнів уніформу для 6 тисяч воєнно полонених українських козаків. Зробив записку на папері й узявши слухавку другого телєфону, спитав мене, яке узброєння. Я відповів, що найкраще було б мати рушниці російського зразку з такими ж і набоями. (Під той час німці мали масу російської зброї захопленої разом з полоненими.) Мою пропозицію начальник ґен. штабу передав начальникові уоруження. На кінець сказав він, що гармати й коні одержимо по прибутті на означене місце.
По скінченні тих всіх справ виїхав я з Берліна до Ган-Мюнден, щоб переводити орґанізацію людського матеріялу. Табор застав я в стані очікування і неописаного хвилювання. Причина моєї поїздки до Берліна була вже тут відома. Довідалися вони з телєґрами, присланої на мою адресу від Центральної Ради за підписом Мирової Делєґації.
20
