Сторінка:Віктор Зелінський. Синьожупанники (1938).djvu/27

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


німці можуть мати й найкращі тенденції у відношенню до української справи, абе краще бути запевненим у свойому становищі й через те зброї не приняли.

Мої симпатії були по стороні козаків, бо я розумів, що вони руководяться тут тільки ідейними мотивами. Я приняв рішення і видав наказ, що зброя піде в ешелонах за частинами, а той табор, що зброю приняв, зложить її. Козакам зброю видасться аж в Україні.

Врешті прийшло повідомлення від німецького міністерства війни, щоб дивізія перейшла негайно в Україну. А штаб дивізії разом зі мною має явитися в Берліні в міністерстві війни.

Прийшов день 18 лютня 1918. р. Це був найкращий день в мойому житті. Тут прийшло остаточне визволення мене з неволі й поворот в ряди української нації.

Щиро-сердечно пращався я з табором. Хто не вступив до синьої дивізії, прохали мене, щоб я їх викликав в Україну, коли там справа буде стояти твердо. Це були переважно менше сильні характери, які ждали на те, чия візьме.

Двом старшинам: капітанам Мойсеєнкови й Яворському поручив я продовжувати в таборі працю української громади. Набирати українських старшин, щоб вони були готові до вступу в українську армію, коли я їх покличу.

На стацію виїхав я зі штабом на фаетонах.' Того ж дня прибули ми до Берліна. На двірці стрінули нас старшини німецького Генерального штабу, які завезли нас автами до готелю. Німецькі старшини повідомили мене, що я маю явитися на другий день у військового міністра.

На другий день о 12. год. в полуднє прибув я на авдієнцію до військового міністра. Міністер приняв мене надзвичайно привітно й заявив, що організація дивізії пройшла надзвичайно успішно. На мою заввагу, що в тому заслуга його та його штабу, міністер відповів:

 — Мусите знати, пане Генерале, що справа формування дивізії з •полонених висіла вже на волоску. Причиною того була звісна постава козаків у відношенню до наказів, що є доказом їх нездисциплінованости. І тільки завдяки вашій тактовній політиці справа далася наладнати. Вірю, що свою частину приведете в Україну в дисципліні й порядку.

Розмова з міністром фон Штайном протягнулася досить довго. Говорили ми на різні теми. А на кінець розмови, жартуючи сказав мені міністер от що:

 — Знаєте, пане Генерале, в 1916 році приїхали до Німеччини з Росії три жінки в одягу сестер жалібниць. їх вислала цариця, щоб вони відвідали табори полонених. Були це — жінка Генерала Самсонова, жінка Ген. Клюєва й жінка бувшого виленського Ген. Губ. баронеса Вревская. Ті жінки відвідали мене в міністерстві й в розмові баронеса Вревская звернулася до мене з докором: «Що то ви німці видумали якусь

25