Сторінка:Віктор Зелінський. Синьожупанники (1938).djvu/33

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

долею були поставлені у два ворожі табори один проти другого — у недалекому майбутньому стануть тривкими союзниками.

Підніс я свою чарку за німецький нарід, за гостинного, щирого господаря ґен. Гофмана та за весь його штаб.

Коли я усів, Любинський звернувся до мене з докором:

— Пане ґенерале, ви говорили про союз. Про ніякий союз з Німеччиною в нас нема тепер мови.

Цю замітку почув ґен. Гофман і вона зробила на нього прикре враження. Він суворо глянув на Любинського й сказав:

— Так, пане міністре, ви це висказали в прияві усіх старшин, значить це ваша офіційна заява. Ви протестуєте проти союзу з Німеччиною. Я це беру на увагу й зараз видам відповідні зарядження.

Тоді звернувся до свойого начальника штабу:

— Негайно телєфонуйте до канцлєра Німеччини про ту саме висказану заяву міністра Української Народньої Роспублики.

Настав прикрий стан. Любинський почервонів і не знав, що сказати. Не менше сконстернований був і я. По хвилевій мовчанці ґен. Гофман злагіднив свій суворий вигляд і звернувся до Любинського:

— Пане Любинський, ви мусите знати, що вам, як міністрови заграничних справ, не вільно ніколи своїх думок висказувати на зверх.

Любинський почав виправдуватися, що дотепер не було ніякої мови про союз з Німеччиною, а тільки про мир. На загал Любинський був змішаний і не вмів вияснити те своє нетактовне становище, як дипльомат. Ґен. Гофман цілковито успокоївся, усміхнувся і знову звернувся до Любинського:

— Не бійтеся, телєґрама не піде, я тільки пошуткував. Але тямте, що ґен. Зелінський є вояк а не політик, він висловлює своє вояцьке, персональне наставлення. А ви, як політик, мусите говорити тільки те, що є звязане з вимогами дипльоматії. Ваші персональні наставлення лишайте все для себе. Це прийміть від мене, як науку від старого ґенерала, що з повною симпатією відноситься до української справи, а зокрема до вас. Бо вас я добре пізнав підчас Берестейського миру й до вас набрав симпатії.

Обід скінчився в доброму настрою всіх присутних, не виключаючи Любинського. Він зрозумів, що мова Гофмана була батьківським відношенням до нього.

Всежтаки те все зробило на мене прикре враження. Чейже тут німець робився учителем українських міністрів.

При пращанні запросив мене Гофман до себе до приватного помешкання на шклянку чаю.

 

31