Сторінка:Віктор Зелінський. Синьожупанники (1938).djvu/40

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


знаходилася в глухому куті, бо майже вся старша інтеліґенція була русофільська й через те не могла станути при кермі молодої Української Держави. Найкращим доказом того є невдачний уряд гетьмана, що окружився московською чорною сотнею — єдино-неділімцями.

Панове міністри Голубович і Любинський виголошували гарні палкі промови до моєї дивізії, що жадібно ловила, прямо їла слова представників Української Держави, тієї Держави, що сяєвом великих надій світила в їхніх розбуджених, твердих мужицьких душах. Найбільше умів захопити козацтво своїми промовами Любинський.

Промови українських міністрів мали ще й те значення, що вони, як представники української влади, у своїх бесидах говорили те, що я подавав у своїх наказах, як начальник дивізії. З хвилиною приїзду українських міністрів до Ковля, дивізія синіх ставала вже не якоюсь там частиною отамана Зелінського, але правдивою частиною армії Української Держави.

Найбільше помічним в освідомленні мойого козацтва та створенні направду щирого національного моноліта був К. Місевич.

Несподівано одного дня явився у мене цивільно убраний чоловік. Представився Місевич — представник Центральної Ради. Заявив, що приїхав сюди, щоб бути помічним при праці в орґанізації дивізії. Сам він по походженню селянин, поштовий урядник.

Його вислав я поміж козаків. Поінформував його про те, яке буде його завдання. Серед козаків напевно мусять бути закриті большевицькі аґітатори, отже його завданням буде те прослідити та швидко позбутися, як їх, так і їхньої отрути. Повідомив я комендантів полків про нього, та наказав дати вільну руку в праці серед козацтва.

Зразу почав він свою працю. Козаки приняли його поміж себе дуже сердечно. Він, як той, що вийшов з народу, знав, як треба з козаками говорити. Через те його праця була незвичайно велика. Все, що він сказав, козаки принимали беззастережно й з довірям. Незвичайно пильно слідкував він, чи нема серед козаків большевицьких аґентів. А що козаки мали до нього повне довіря, то йому в тому приходилося дуже легко. Кожнього вечера складав мені звіти зі своєї праці.

Одного дня прийшов він до мене зі звітом.

 — Пане отамане, за тих кілька днів моєї праці серед козацтва, в кожній сотні знайшов я по кілька людей щиро відданих нашій справі. Через них я маю можливість пізнавати стан козацтва. От і завдяки їм, як теж і моїй особистій провірці, ствердженно, що в частинах є закритих кількох большевицьких аґітаторів.

 — Чи ви можете певно ствердити, що це все відповідає правді?

 — Так, я і мої друзі переловили їх на пляновій аґітації. Підозріваю, що вони між собою мають орґанізацію.