Сторінка:Віктор Зелінський. Синьожупанники (1938).djvu/39

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Опіку над другою дивізією дістав від головного німецького ґенерального штабу капітан Цімерман.

Капітан ґраф Альвенслєбен уявляв собою незвичайно енерґійну людину, щиро віддану українській справі. З ним швидко навязав я відносини завдяки француській мові, якою ми порозумівалися. Він користувався надзвичайним авторитетом в головній кватирі. Відіграв він велику ролю за всі часи окупування України німцями, як за часів Центральної Ради, так теж і за гетьманату. До мене відносився він з пошаною, мабуть згідно з бажанням і вимогами ґен. Гофмана.

Виряд синіх був дуже добрий. Узброєння складалося з російських зразків від кріса до гармати. Не гірше було з одягом, біллям і чобітьми. Харч теж був непоганий.

Крім частини Шаповала до моєї дивізії втягнено теж свіжо захоплених полонених німцями українців з російської революційної армії. Вони перебували на терені Ковля за дротами. До орґанізації тих полонених виделєґував я зі свойого штабу поручника Тиміша Омельченка, який до тієї праці дуже надавався, як своїм темпераментом, так теж ідейністю та умінням переляти свої почуття другим. Тиміш Омельченко був теж призначений до всіх військових праць, що були звязані з німецьким постачанням.

Разом з військовим вишколом синьої дивізії йшло громадське виховання козаків у їх духовій звязі з Україною. В тому помагав мені в першу чергу Шаповал зі своєю частиною, що вже перейшла раніше громадську виховну школу. Найбільше до громадянського вишколу козаків причинилося само життя. Козаки стрінулися безпосередно з українським, вже досить свідомим, селом. Вони на місцях стрінулися з бандитизмом большевицьких занархізованих частин. Були випадки, що козаки приводили до мене зловлених большевицьких грабіжників, що навіть в перебранню жінок бушували по Волині. Все те незвичайно обурювало козаків, а заразом добре впливало на їх національне виховання.

З боку пропаґанди допомогли мені представники Української Держави, що приїздили до Ковля. Був це премієр міністрів Голубович, студент третього року політехніки, та вже згаданий мною міністер закордонних справ Любинський.

Тут вперше запізнався я з премієром Голубовичем, який на свій пост був рішучо замолодий. Уважаю, що це було однією з хиб тодішнього правління України, що таких молодих людей ставлено на такі поважні державні пости, підходячи до того тільки з партійним критерієм. Хто б то не був, тільки, щоб належав до панівної партії. Мушу признати, що ті міністри були дуже гарні люди й великі патріоти, але рішучо не державні мужі, як це виявилося пізніше в Києві в звязку з орґанізацією Української Держави, армії, а зокрема дивізії синьожупанників. Треба підкреслити, що Україна справді під тим оглядом