Сторінка:Віктор Зелінський. Синьожупанники (1938).djvu/53

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


як ми станув в одностайній обороні Рідного Краю і його добробуту. Кажеш, що ми німецькі наймити, бо ми прийшли з німцями. Ні, друже, ми сини України й тільки України. А що нам ідуть німці з поміччю, це не є злом. Впрочім не наше діло нас простих козаків розбірати, чи це добре чи зле. Раз так робить наш провід, значить є воно добре. І ми його, повинні слухати. Ми мусимо бути здисципліновані й слухати одного проводу. Бо в противному випадку нас зїсть анархія і «брати» робітники-москалі, що лізуть на наше добро коштом нашої крови й вашого, чоловіче, комуністичного дурману. Нам не по шляху з вами. Ми боронимо України й українців. А московському робітникові дамо тоді, як самі будемо мати. Це буде щойно тоді, коли створимо нашу сильну Українську Державу, а на її кордонах поставимо сильну армію, щоб боронила нашого добра. Сьогодні ми мусимо думати самі про себе. А ті московські.робітники хай не пхають свої пальці на нашу Україну, бо ми маємо досить сили, щоб їм дати належну відправу. Ти кажеш, що нашим робітникам тріщить шкура. Так, вона тріщить і буде тріщати так довго, як нашим добром схочуть ділитися різні зайдичужинці, чи це буде пан чи робітник. І ми саме хочемо те, щоб тих зайдів на України не було, а тоді хватить нашого добра стільки, що ніхто з українців не буде бідувати. Тепер тобі ще скажу, що ми зуміємо теж належно упоратися з такими московськими агітаторами, як ти, що хоче спекулювати на наївності свідомого народу. — Те все — кінчив Урусов — висказав ваш козак з незвичайним спокоєм і товпа, що окружала дискутантів, слухала виводів козака з запертим віддихом. А коли останні слова, зверненні до агітатора, козак висказав гостро з погрозою, то товпа почала плескати в руки й кричати: Проч з зайдами, слава Україні й нашим козакам! — Агітатор десь зник, бо товпа прибрала на скількости й ворожо викликувала проти москалів.

Подаючи мені перебіг тієї події і розмови, князь Урусов заявив:

 — Так, я вірю, що ви, пане Генерале, з такими козаками виконаєте своє діло. Ваші синьожупанники це чудесне військо. Дивує мене, як ви веліли так скоро їх виховати на патріотично свідомих Українців.

На це я йому відповів, що мені було дужо приємно вислухати його похвали для моїх козаків. Одначе заслуга виховання тих козаків лежить не в мені, а у праці Союзу Визволення України по таборах полонених у Німеччині.

Про різні спроби большевицьких агітаторів розкласти дивізію, чував я багато. Про те все мені докладали мої старшини. Старшини дивізії жили з козаками в братерському співжитті. Вони разом з ними мешкали й тішилися в них належним авторітетом. Козаки своїм старшинам все розповідали. Жіж ними не було ніяких таємниць. Вони разом радилися і разом вишколювалися. Відносини були так гарно наладнані, що козаки за своїми старшинами пішли б в огонь і воду. А також були б ніколи не покинули своїх рядів.