Сторінка:Віктор Зелінський. Синьожупанники (1938).djvu/62

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


 — Ви сказали, пане міністре, що вродовж місяця ви матимете двістатисячну армію і понад тисячу інструкторів для створення тієї армії, не згадуючи навіть про старшин. Отже я це й записую собі в записник, щоб через місяць пригадати вам ваші слова. Бо ваші бундючні рішення рахую цілковитою утопією.

Жуківський почервонів зі злости і звернувся до мене:

 — Приведіть до порядку вашого начальника штабу!

На тому й закінчилася наша авдієнція у міністра. Але з того часу ображений Жуківський заховав в собі ворожнечу і нетерпимість до полковника Янова, на кожному кроці це показуючи. Вийшли ми з полковником Яновим з міністерства і обмінялися думками, якого це шкідливого чоловіка маємо ми на пості міністра.

Задумався, що мушу робити. Вступити в отвертий конфлікт з урядом, не відповідало моїм переконанням, як чоловіка з вдачею не авантурника, а здисциплінованого воїна. Нарешті приняв я рішення піти до голови Центральної Ради Грушевського та з ним перебалакати отверто.

Грушевському засував я все, що мене хвилювало. Розказав я йому про всі перешкоди з боку військового міністра Жуківського. А відтак прохав я його, щоб він, як голова Ради, виказав свій авторітет та перешкодив руїнницькій роботі Жуківського і тим самим поміг нам формувати військові частини. А те мусить стати згодом підставою нашої сильної армії.

Професор Грушевський вислухав моїх виводів ввічливо і відповів:

 — Пане отамане, Рада у військові справи не втручається. Тому я вам в нічому тут не поможу.

На тому і скінчилася моя конференція у голови Центральної Ради Грушевського.

Того самого дня явився в мене капітан Альвенслєбен і спитав, коли перейде друга дивізія Синіх з Ковля до Києва. Він незвичайно обурився, коли довідався про те, що Жуківський хоче ту дивізію переслати до Одеси. І в обуренню звернувся до мене:

 — Пане генерале, коли ви виведете того сапожшка з міністерства?

Такі вислови, як це мені не було прикро, приходилося від нього вислухувати не перший раз. Але кожночасно одержував він однакову відповідь, що я є військовою людиною і не піду проти уряду, поставленого народоправною установою, якою являється Центральна Рада.

Альвенслєбен хвилину постяв зденервований, а відтак попросив мене, щоб я пішов з ним до міністра Жуківського. Взяли ми з собою дивізійного перекладчика і пішли до міністерства. Жуківський попросив нас до кабінету, а не довіряючи нам, закликав до розмови свойого перекладчика з міністерства.