Сторінка:Віктор Зелінський. Синьожупанники (1938).djvu/61

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Жуківський знову хвилину подумав, а тоді відповів, що у нас буде швайцарська система, то б то без всяких корпусів, без армії, а тільки міліція. А врешті заявив, що та дивізія, яка знаходиться в сучасний момент в Коалі, мусить бути перенесена до Одеси.

Мене таке ставлення справи незвичайно обурило і я звернувся до Жуківського:

 — Це розбиває наші кадрові сили, які я маю на меті за дозволом німців ще збільшити полоненими з Німеччини. В цій справі обіцяв мені допомогу ґен. Гофман. А також і доклад сотника Сиротенка, що їздив до Берліна в цій справі, вказує, що цей плян вповні вдасться перевести в життя.

 — Еге ж — каже міністер. — Якщо нам буде потрібно збройних сил, то в кожному разі не будемо їх формувати з полонених. Я віддам наказ про заклик до нашої армії по всій Україні і впродовж одного місяця ми будемо мати двістатисячну армію.

 — Пане міністре, а хто буде інструкторами цієї молодої армії? Я цілком співчуваю з мобілізацією новобранців до української армії. Але я маю думку, що ролю інструкторів в тій армії займатимуть саме ті козаки з полонених, що перебули світову війну і найкраще своє ремесло знають.

 — Справу інструкторів армії я передбачив, — каже Жуківський.

 — Ви знаєте про те, що я заложив в Києві школу для інструкторів армії.

 — Так — кажу — знаю! Але чи ж можна в так короткому часі приготовити інструкторів, які були б здібні до цієї відповідальної підстаршинської ролі, на вишкіл яких навіть в часі мира потрібно декілька років.

 — Ви були в школі? — питає Жуківський.

 — Ні, не був.

 — Ви знаєте, що там зібрано майже тисячу людей з вищою освітою?

 — Отеє — кажу — і погано, що з вищою освітою, а також не вистарчить така мала кількість на велику армію. Автім вони можуть бути добрими політичними інструкторами армії, а в ніякому разі в ролі підстаршин.

Тоді Жуківський бундючно звернувся до мене:

 — Це моє рішення і зміни в тому не буде!

В той саме час вийшла цікава історія. Мій начальник штабу полковник Янів витягнув записник і олівець та став писати. Жуківський звернувся до нього зі запитом, що він пише. А він підповів Жуківськочу: