Я повернув до штабу і згідно з приказом Жуківського призначив на ту місію старшину мойого штабу осаула Тимоша Омельченка.
За пару днів Пухтаєвич написав до мене з Ковля, що він дістав наказ від міністра Жуківського перенестися з дивізією до Одеси, але того наказу він не в силі виконати, бо німецьке командування в Ковлі не дає на ту ціль ешелонів. Я написав до нього, щоб він сам приїхав до Києва та поговорив особисто з Жуківським.
Полковник Пухтаєвич приїхав до Києва, але з того всежтаки нічого не вийшло. Жуківський вперто стояв при свойому.
Так та дивізія залишилася до кінця в Ковлі. Вона теж була роззброєна разом з першою дивізією в Києві. Одначе в Ковлі німці мусіли уживати сили, щоб ту другу дивізію роззброїти.
До цього поступку Жуківського в справі другої дивізії мушу додати ще один нетактовний поступок Жуківського, ще перед тією справою другої дивізії, який уже тоді наставив німецьке командування проти його особи. Це було так:
До Києва мав приїхати фельдмаршал німецької армії Айхгорн. До того часу пост фельдмаршала займав ґенерал Ґренер.
Мене покликав до себе міністер Жуківський. Повідомив про приїзд німецького фельдмаршала і приказав призначити почесний курінь на привітання. З почесним курінем мав бути теж я особисто, як начальник дивізії. На моє запитання, хто привітає його від міністерства, Жуківський заявив, що він буде особисто.
В день приїзду фельдмаршала прийшов я на двірець, де стояв уже мій курінь. На пероні стояв теж німецький баталіон і німецькі старшини ґенерального штабу. Крім того на привітання фельдмаршала прийшли різні делєґації і чужинні місії.
В мент прибуття поїзду фельдмаршала на двірець до Києва, з представників українського уряду, крім мене і команданта Києва Цецовича, не було нікого. Не прийшов теж і міністер Жуківський, хоч виразно заявив мені, що прийде. Про те повідомив я Альвенслєбена, який в тій справі до мене звернувся. Ба, що більше! Жуківський не прислав навіть нікого з міністерства на привітання фельдмаршала, хоч він це рішучо повинен був зробити по вимозі військового конвенансу. Цей факт мене незвичайно хвилював, бо я особисто не заступав своєю приявністю ані уряду ані військового міністерства. Я був приявний при привітанні фельдмаршала, як начальник дивізії, частина якої виступала в характері почесного куріня, призначеного на привітання фельдмаршала.
З ваґону вийшов фельдмаршал Айхгорн. В парадному уніформі, з відзначеннями на грудях та з маршалківським жезлом у руці. Підступив до німецького баталіону, поздоровив його, а відтак підійшов до нашого почесного куріня.
61
