Сторінка:Віктор Зелінський. Синьожупанники (1938).djvu/65

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Почулася грімка українська команда. Рівно скинулися рушниці на почесть фельдмаршала. Він поздоровив жезлом козаків, а вони у відповідь крикнули: «Слава Україні!» Перейшов фронтом куріня і бистрим оком оглядав козаків. Вони всі стояли, як з каменя. Похвалив козаків, стиснув мені руку і сказав, що козаки виявляють собою чудесне враження.

Сів я в авто разом з Альвенслєбеном, а він до мене:

 — Ну, того, що ваш міністер не прийшов на привітання, ми йому не забудемо. А так само не забудемо і вашому урядові.

Німці таки свою погрозу виконали. Пізніше при гетьманському перевороті Альвенслєбен особисто помстився на Жуківськім. Він його арештував і віз його в авті, держачи револьвер в руці. З ним був теж заарештований і цілий уряд. Так помстилися німці на урядові соціялістівреволюціонерів, що своєю дволичною політикою у відношенні до німецького командування, ламали свої зобовязання зложені в Берестейськім Мирі.

Пару днів після розмови Альвенслєбена з Жуківським покликано мене до військового міністерства. Тут справлено мене зразу до товариша військового міністра ґен. Трекова, з яким я до тієї пори не знався.

Генерал Греків уявляв собою типового московського старшину Генерального штабу. Він був в літах до пятьдесяти років, убраний в російський френч з юрієм на грудях. Приняв мене досить холодно. Я перепросив його, що до тієї пори не зложив йому візити, бо був занятий справами забезпечення дивізії.

 — Так, знаю про те, — сказав Греків — що ви заняті своєю дивізією. Одначе мушу вам зразу заявити, що наше перше пізнання буде якраз з недобрим враженням для вав.

На моє запитання, чому він так говорить, він взяв зі стола четвертинку паперу, на якому машиною був написаний наказ військового міністра. Він і прочитав його, не даючи мені в руки.

«Начальником першої стрілецької козачої дивізії Синіх призначається отаман Мартинюк». Підписаний: військовий міністер Жуківський.

Вислухавши це, спитав я Трекова, що сталося з отаманом Зелінським: чи він втік, чи вмер?

Генерал Греків хвилево змішалася, а опісля відповів, що він про те нічого не знає, бо в тому всьому рішає військовий міністер і він це може вияснити.

Поведення Грекова і його неясна відповідь мене обурила. Я звернувся до нього:

 — Що це таке, чи це репресія?

 — Це, пане Генерале, політика німців...