Сторінка:Віктор Зелінський. Синьожупанники (1938).djvu/66

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Розмова велася кілька хвилин, весь час стоячи. По останніх словах Греків перепросив мене і пішов до військового міністра, щоб він приняв мене на авдієнцію.

Майже пів години довелося мені ждати на поворот Грекова від Жуківського. Сидів я в комнаті принять і роздумував над тим рішенням військового міністра. Найбільше хвилювало мене пояснення Грекова, що це політіка німців. Я знав, що, якщо це є правдою, то воно робить для мене ситуацію серйозною й складною.

Врешті покликано мене до кабінету Жуківського. Мабуть за той час Греків успокоїв міністра, що я відомість про його рішення приняв спокійно, без протесту. При привітанні, зразу звернувся я до Жуківського:

— Пане міністре, скажіть, будь ласка, що ви зі мною робите?

Жуківський дуже ввічливо попрохав мене сідати і почав бесіду:

— Пане ґенерале, я весь час думаю про утворення нашої армії. Мушу почати з голови. В нас зовсім не має ще ні головного штабу, ні ґенерального штабу, ні гарматнього та інших військових установ. Все це муситься в першу чергу створити, щоб почати загальну мобілізацію. А свідомих і енерґійних робітників по тим справам мені бракує. Я приняв рішення покликати вас до складу військового міністерства мені на допомогу. Ви маєте великий військовий досвід і тим станете мені у великій пригоді при організації міністерства і військових штабів. Отже ви залишите дивізію, а на ваше місце я вже призначив іншого.

— Щиро дякую — сказав я — за ваше довіря до мене. Але я рішучо проти того мушу запротестувати. До сьогодні не скінчив я ще якслід формувати підлеглої мені дивізії. Вона, на мій погляд, мусить бути, коли не видатною кадровою частиною, то мусить виконувати обовязки інструкторів української армії. З тією метою вступив я у командування дивізії і своє завдання мушу довести до кінця. Впрочім, те завдання можу виконати тільки я найкраще, бо всі старшини й козаки дивізії Синіх пережили однакову зі мною долю в німецькім полоні. Вони розуміють мене, а я їх. Мені не приходиться уживати ніяких карних засобів, щоб вдержати дивізію в порядку. Для неї вистарчає повага мого одного слова. Через те я певний, що новий начальник не відповість завданню, хоч би навіть о голову був вищий від мене у всіх напрямках військового знання. Він не може мене заступити в час орґанізації дивізії, бо не зрозуміє психольоґії, як козаків, так і старшин. На те, щоб їх пізнати, він буде потребувати часу. А сучасні відносини вимагають від нас напруженої і негайної праці без суперечок. Отже, наперід прошу дати мені можливість закінчити мої завдання в дивізії, а тоді, призначайте мене туди, куди вам завгодно.

— Тією справою прошу не журитися, — каже Жуківський — я допоможу новому начальникові дивізії у його роботі.