Сторінка:Віктор Зелінський. Синьожупанники (1938).djvu/68

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


явилисвоє обурення і прохання, щоб їх забрати з дивізії Синіх, коли начальником тієї дивізії не будете ви.

Альвенслєбен впевняв мене рішучо й катеґорично, що я таки мушу остати начальником дивізії і ним зістану. Я всміхнувся на його запевнення, бо уважав це за звичайну балачку.

Тимчасом я приготовляв всі дивізійні справи до здачі. Подав відповідні інструкції старшинам. А всежтаки проминув тиждень і я не одержав ні письменного наказу військового міністра про здачу, ні не зголошувався до мене призначений на моє місце отаман Мартинюк...

Мене те все почало турбувати. Тимбільше, що наближалося свято Великодня, а я, не зважаючи на призначену відпустку, мусів ждати в Києві. Отже я наказав свойому начальникові штабу, щоб він провідав, що є з отаманом Мартинюком та чому він не зголошується перебирати дивізії. Штаб дивізії доклав мені, що Мартинюка ніде в Києві немає, та, що його ніхто не знає.

В міжчасі дуже часто забігав до.мене Альвенслєбен та запевняв мене постійно, що я дивізії не здам. Одного разу прийшов він до мене й звернувся відразу з такою бесідою:

 — Пане генерале, ми, німецьке командування, чекаємо на те, щоб ви зробили переворот і розігнали той ганебний уряд.

На це я йому рішучо відповів, що я є військовою людиною і визнаю свій уряд, призначений Центральною Радою. Отже по своїм переконанням уважаю зроблення перевороту з моєї сторони шкідливим нашій державній справі. Я добре розумів, що переворот звернений навіть проти того ганебного уряду, зроблений за згодою і порозумінням з німецьким командуванням, є під кожним оглядом недопускаємим. Чи то з боку морального, чи то національної гідности.

Після того Альвенслєбен в розмові з моїм начальником штабу Яновим (вони оба жили собі в приятельских відносинах), критикував мою нерішучість та «демократизм». При гім намагався він переконати Янова, щоб він вплинув на мене, щоб за згодою німецького командування я зробив переворот. Начальник мойого штабу був такої думки, як і я.

За пару днів після тієї розмови зі мною Альвенслєбен прийшов до мене попращатися, кажучи, що він їде до Берліна й там поладнає наші справи позитивно, та скоро поверне с-оди. Після того будуть серйозні зміни.

Вже після його відїзду одержав я картку -під премієра Голубовича зі запрошенням відвідати його. Голубович прийяв мене дуже ввічливо й з легким докором, чому я ніколи його не відвідую. Я виправдався, що я занятий військовими справами, стрічався часто з Жуківським, отже не вважав можливим турбувати премієра своїми спеціяльними справами.