не знаю, що це за ситуації, про які ви згадуєте з таємничими мінами, не даючи мені жодних пояснень. Вимагана вами заява вказувала б на те, що я нездібний до військової служби. Тимчасом я прийшов на Україну з дивізією, щоб послужити Батьківщині у її боротьбі!
— Того вимагає добро нашої держави, щоб ви дали такий рапорт — сказав Голубович.
— Коли від моєї особи залежить державна справа, — сказав я — то я можу взагалі піти у відставку від служби в армії.
— Ні, — сказав Голубович — не може бути навіть і мови про вашу відставку, бо ви будете нам потрібні.
— Гаразд, то я подам вам бажаний рапорт, тільки іншого змісту. Перебувши три з половиною роки в неволі, а опісля перетяжений працею при орґанізації дивізії, почуваюся втомлений, прошу про відпустку на відпочинок. Дивізія є готова до здачі. Впродовж трьох днів здам дивізію старшому по собі полковнику Блохину. Коли полк. Блохин не схоче переняти дивізії без письменного наказу військового міністра, то я його пішлю до військового міністерства.
— Згода, — сказав Голубович — справа скінчена.
Тоді піднісся Греків:
— Ми мусимо подякувати пану отаманові Зелінському за його розуміння ваги хвилини й лицарське поведення в тій справі — сказав він.
При пращанні Голубович звернувся до мене, щоб я перед відїздом на відпустку його відвідав, бо він хоче зі мною поговорити.
Вернув я до штабу, видав наказ про здачу дивізії полковникові Блохину. В три дні дивізія була здана.
З рапортом про здачу й прийом дивізії прийшов я з полк. Блохином до військового міністерства. Рапорти зложили ми ґен. Грекову. Він попросив мене, щоб я залишився в його кабінеті, а Блохин пішов. Він звернувся до мене російською мовою (українською мовою він не володів):
— Прошу, пане ґенерале, сідати. Поговоримо по ґенеральски.
— Що це значить по ґенеральски? — спитав я.
— Це значить, щира й отверта розмова. Передовсім для мене є прикрою та історія з вашою димісією.
— Та ви ж грали майже головну ролю в тій траґі-комедії…
— Еге ж, а ви знаєте, яке було моє положення в російській армії. Я був начальником штабу київської військової округи. Мав я у Києві власну віллю, мав молочне господарство. А з революцією все згубив. А тепер я знайшовся в такому становищі, що мусів би станути біля церкви та простягнувши руку прохати милостині, коли б не пішов я на посаду товариша міністра У. Н. Р.
68
