Сторінка:Віктор Зелінський. Синьожупанники (1938).djvu/70

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


вищого начальства. А в мене це було б навпаки. Бо коли б я закликав старшого полковника й наказав приняти дивізію, то він спитав би мене здивовано, на якій підставі він мав би перебирати здану дивізію? Тоді я мусів би йому дати письменний наказ, бо в противному випадку він міг би мене посудити, що я самовільно покидаю дивізію. Отже, пане Генерале, дивізія це не якась ганчірка, яку я можу кинути, а хтось її піднесе. Бо, як на тому, що здає дивізію, так теж і на тому, що її приймає, лежить велика відповідальність за майно, людей, коні, зброю, тощо. Все те мусить бути передане під документальні розписки, потверджені штабом.

Тоді Греків витягнув надрукований лист зі своєї кишені й передав мені його. Був це наказ міністра Жуківського такого змісту:

«Отаман першої стрілецької козачої еиньої дивізії Зелінський прикомандировується до військового міністерства.

Рахую своїм моральним обовязком висловити отаману Зелінському щиру подяку за його енергійну й корисну для держави працю на посаді начальника довіреної йому дивізії.» Підписаний військовий міністер Жуківський.

Прочитав я той наказ і побачив, що він був цілком іншого змісту як той, який читав мені Греків у військовому міністерстві, згадуючи про Мартинюка. Його офіційний зміст та форма мене задоеоляли. Але звернувся я до Трекова:

 — Так, це є наказ. Але чому він не є в штабі дивізії, а залишався до того часу в вашій кишені, як якась таємниця?

Тоді Греків звернувся до Голубовича:

 — Пане премієре, вам відома та політична ситуація, яка склалася з приводу димісії отамана Зелінського. Вона не дозволяла оголосити той наказ.

Тоді я обурений заявив, що мені ця ситуація була цілком невідома, отже не можу бути винуватий в тому, що до тієї пори не здав дивізії, не маючи наказу.

Голубович, побачившиш моє обурення, перебив моє говорення:

 — Ну, панове, то тут ніякого непорозуміння нема, бо отаман Зелінський годиться виконати наказ.

Тоді Греків сказав перебиваючи Голубовичу:

 — Ні, пане премієре, ще не кінець. У звязку з тією ситуацією, про яку я згадав, пан отаман Зелінський мусить зложити заяву, в якій виявить свою добровільну димісію з начальника дивізії на підставі його хвороби.

На цю вимогу я відповів:

 — Я за весь час трицятьлітньої служби в російської армії, не дав ніодного фалшивого рапорту. А тим більше тепер, коли я навіть