Сторінка:Віктор Зелінський. Синьожупанники (1938).djvu/74

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Прочитавши це письмо, я зрозумів всю ту ганебну інтриґу, жертвою якої став не тільки я, але вся моя дивізія Синьожупанників. Я наївно вірив, що вся історія з моїм уступленням мала тільки особистий характер  — недовіря з боку Жуківського до мене. Тимчасом показалося, що Жуківський весь час ішов на знищення всієї дивізії. Для мене стало ясним, що Жуківський з Трековим добре розуміли успішність свойого пляну, знищити військову збройну частину синьожупанників, коли я перестану бути начальником тієї дивізії. Вони добре знали, що я був би в ніякому разі не допустив до так ганебного кроку, коли б я стояв на чолі тієї дивізії. Тоді я напевно зробив би переворот. Розігнав би ту всю соціялістичну наволоч, що свідомо йшла на знищення нашої збройної сили, а вслід за тим на знищення обеззброєної Української Держави.

У моїй совісті почалися докори, що я натхнений до нашої влади здисциллінованістю, не послухав проекту німців, зробити переворот.

А ще й зробив і ту похибку, що своїм уступленням дав Жуківському і Трекову вільну руку до їх ганебних затій. Моя вина була в тому, що я під гарячий час на наших землях не хотів робити перевороту.

В мені була якась пошана до нашої влади і до Центральної Ради. А всежтаки, прочитавши цей наказ військового міністра, я відчув, що зробив історичну похибку.

Звернувся я до начальника штабу Янова, щоб зробив мені документальну копію того приказу. Того ж дня я її дістав. З тим документом пішов я до премієра Голубовича на пращальну розмову, заздалегідь умовлену перед відїздом у відпустку.

Толубович прийняв мене дуже ввічливо. А коли дізнався від мене, що я відїзджаю на чотиромісячний відпуск, звернувся до мене:

 — Пане Генерале, це недопускаєме, щоб на так довгий час ви були відсутні в Києві.

ч Тоді я вийняв цей документ і, передаючи йому до рук, сказав:

 — Нащо я вам здався післ/ того всього?

Толубович прочитав цей документ і^поденервувавшися, скрикнув:

 — Що це Жуківський робить?

 — То ви, пане премієре, не знали про цей вчинок військового міністра? — спитав я здивовано.

Він схопив синій олівець і на полях того документу почав свою резолюцію, пишучи: «Жуківському...» Я припинив його писання і сказав до нього:

 — Це є мій приватний документ, штаб дивізії має оригінал наказу, прошу взяти це від штабу дивізії.

Толубович згодився і червоним олівцем перекреслив початок своєї резолюції. Цей документ зберігся у мене і до сьогодні. Опісля покликав