свойого секретаря і спитав його; коли збірається фракція партії соціял-революціонерів у Центральній Раді. На відповідь секретаря, що в другій годині, він зарядив приготовити авто. Секретар вийшов. Тоді Голубович звернувся до мене:
— Пане ґенерале, за весь час вашої служби я до вас відносився з великою пошаною. Ви вояк і не втручувалися ніколи в ніяку політику. Отже я вам кажу, ви нам будете дуже потрібні. Через те мусите як найскорше повернути з відпустки до Києва. Скажіть, будь ласка, скільки вам потрібно часу, щоб налагодити вам ваші семейні діла? Чи три тижні буде для вас досить?
— Дякую вам за довіря, за вашу оцінку моєї діяльности. Це я почув перший раз. Як мені це не є прикро, але я готовий зголоситися до праці у призначений вами речинець. Бо скажу вам цілком щиро, я мав на меті податися до димісії.
На тому закінчилася наша розмова і я попращався та більш-менш заспокоєний вийшов.
Той день готовив для мене ще одну несподівану. Коли я вернув домів, прийшов до мене начальник штабу Янів. Я оповів йому про мою розмову з Голубовичем. Опісля запевнив його, що мабуть ліквідація дивізії протягнеться довше, аж до мойого повороту з відпустки, отже тоді я подбаю, щоб з ним в праці не розстатися. Він подякував і звернувся до мене ось з якою новиною:
— Не знаю, що сталося з гавптманом Альвенслєбеном. Він сьогодні рано прибіг до мене і, піднісши палець, сказав: «Ско-ро-пад-ський!» Після того вибіг з мойого кабінету, не пояснюючи, що це має значити. Скажіть, будь ласка, що значить оце захоплення Альвенслєбена та що значить Скоропадський.
На це не мав я що відповісти, бо сам того не розумів. А впрочім до тієї пори про Скоропадського в Києві я нічого не чув. Після тієї розмови я попращався з начальником штабу Яновим, не гадаючи, що мені вже не доведеться з ним співпрацювати. Не думав я теж і над Скоропадським та не прикладав до того ніякої ваги. Щойно три дні після мойого відїзду з Києва вже на Херсонщині з часописів я довідався про гетьманський переворот Скоропадського та ролю німців у ньому.
Ранком другого дня, 27. квітня, автом виїхав я на двірець. По дорозі заїхав до будинку штабу дивізії, щоб попращатися з його персоналом. Приїхав до будинку і побачив картину: Цілий будинок оточений німцями з баґнетами і кулеметами. До будинку вступити я не міг. Появився старший писар штабу і я його спитав:
— Начальник штабу тут?
— Так.
— Прошу його закликати до мене.
72
