З оптимістичними думками приїхав я до своєї рідні. А вже пару днів довідався з ґазет про гетьманський переворот в Києві, арештовання бувшого уряду Голубовича та віддання його під суд.
Таку долю зготовила Немезида нікчемному урядові, про який з недовірям згадував мені вже у Бересті ґен. Гофман, характеризуючи його членів, як недержавних мужів.
Кожночасно, коли спиняємося над питанням нашої національної революції 1917—20 рр. та її фізичної невдачі, ворушить нашу душу одне різке питання — чому невдача? Чому українська нація, перед якою велика революція в Росії отворила можливості не тільки стати господарем на своїй землі, але й раз на все розторощити джерело свойого поневолення — Москву, чому вона не тільки цього не виконала, але, коли прийшов грізний час на оборону своїх кордонів зуміла поставити тільки триста юнацьких грудей під Крутами? Що спричинило те, що з трьох мільйонів узброєних синів України, які ще в листопаді 1917 р. з великим національним запалом висилали своїх делєґатів на військові зїзди до Києва, щоб голосно заявити їхню готовість віддати життя за Україну, в січні 1918 р. вірними загроженій батьківщині остали з тих мільйонів тільки сотні? Що сталося з тим могутнім ентузіязмом стотисячної маси полонених вояків українців в Німеччині, що були готові на кожний поклик України, а вже в час гетьманського перевороту не було кому стати в обороні Української Народньої Республики та її влади?
На те все можна дати одну коротку відповідь: На пості всіх українських урядів знаходилися кожночасно люди, що не тільки не відповідали свойому становищу, але навіть своїми соціялістичними поглядами та духовою залежністю від «братів» москалів нищили здорові, у свойому заложенні, духові напняття українського народу. Вони знищили вояцький запал українського народу в 1917 р. розпустивши той національний потенціял, який мусів станути на шлях творення нашої держави. Вони, проти вимог українського народу й українського державного будівництва, зрікаються в Бересті Криму, а вслід за тим віддають на поталу большевикам чудовий чорноморський фльот (що, не зважаючи на їх соціялістичну політику, виразно й однодушно заявився правною власністю української держави). Ті непокликані провідники українського народу врешті, знову ж не навчені зовом Крутянських Героїв, що своїм вчинком взивали їх на правильний шлях нашої революції, — за не цілих два місяці після того нищать наші кадрові збройні сили Синьо-
