Перейти до вмісту

Сторінка:Віктор Зелінський. Синьожупанники (1938).djvu/77

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

З оптимістичними думками приїхав я до своєї рідні. А вже пару днів довідався з ґазет про гетьманський переворот в Києві, арештовання бувшого уряду Голубовича та віддання його під суд.

Таку долю зготовила Немезида нікчемному урядові, про який з недовірям згадував мені вже у Бересті ґен. Гофман, характеризуючи його членів, як недержавних мужів.


IV. Висновки.

Кожночасно, коли спиняємося над питанням нашої національної революції 1917—20 рр. та її фізичної невдачі, ворушить нашу душу одне різке питання — чому невдача? Чому українська нація, перед якою велика революція в Росії отворила можливості не тільки стати господарем на своїй землі, але й раз на все розторощити джерело свойого поневолення — Москву, чому вона не тільки цього не виконала, але, коли прийшов грізний час на оборону своїх кордонів зуміла поставити тільки триста юнацьких грудей під Крутами? Що спричинило те, що з трьох мільйонів узброєних синів України, які ще в листопаді 1917 р. з великим національним запалом висилали своїх делєґатів на військові зїзди до Києва, щоб голосно заявити їхню готовість віддати життя за Україну, в січні 1918 р. вірними загроженій батьківщині остали з тих мільйонів тільки сотні? Що сталося з тим могутнім ентузіязмом стотисячної маси полонених вояків українців в Німеччині, що були готові на кожний поклик України, а вже в час гетьманського перевороту не було кому стати в обороні Української Народньої Республики та її влади?

На те все можна дати одну коротку відповідь: На пості всіх українських урядів знаходилися кожночасно люди, що не тільки не відповідали свойому становищу, але навіть своїми соціялістичними поглядами та духовою залежністю від «братів» москалів нищили здорові, у свойому заложенні, духові напняття українського народу. Вони знищили вояцький запал українського народу в 1917 р. розпустивши той національний потенціял, який мусів станути на шлях творення нашої держави. Вони, проти вимог українського народу й українського державного будівництва, зрікаються в Бересті Криму, а вслід за тим віддають на поталу большевикам чудовий чорноморський фльот (що, не зважаючи на їх соціялістичну політику, виразно й однодушно заявився правною власністю української держави). Ті непокликані провідники українського народу врешті, знову ж не навчені зовом Крутянських Героїв, що своїм вчинком взивали їх на правильний шлях нашої революції, — за не цілих два місяці після того нищать наші кадрові збройні сили Синьо-