жупанників. А робили те все тільки тому, що, будучи запомороченими утопійними злочинними ідеалами швайцарських міліційних систем, йшли за вказівками й на шнурку хитро закритої московської імперіялістичної політики. В той спосіб на бажання Москви вдруге обезброювали Україну, творячи вільну дорогу московським большевикам заняти наші земли.
Вправді проти волі тих же різношерстних наських соціялістів творяться чудові наші частини: Запорізький корпус і корпус «Січових Стрільців», що орґанізовано продовжають українську національну революцію зі зброєю в руках, то знову ж тоді велику перерву у тій національній революції робить гетьманат з своєю пародією державности за поміччю чужих і ворожих збройних сил.
Не можу проминути мовчанкою не згадавши ролі німців у розформуванні Синьожупанників. В наказі Жуківського є, що обі дивізії Синьожупанників розформовується по згоді з вищим німецьким командуванням. І тут дивне явище. Ті ж німці, які формували Синіх, узброювали їх та годилися на орґанізацію решти полонених, яких числилося під ту пору на сто тисяч козаків, нараз годяться на розформування тих частин а врешті й самі їх розброюють. Проста справа. Німці бачили відношення Центральної Ради й уряду до них в Україні, не зважаючи на виразні умови й зобовязання двох сторін Берестейським Миром. Німці знали про те, що в Центральній Раді виступає з промовами жид комуніст Рафас (?), який в острій і нахабній формі накидався на німців без протесту влади. Врешті вони знали, що в Києві під той час сиділа большевицька делєґація під проводом Раковського та ґен. Сітіна, яка переводила переговори з нашими соціялістами для співпраці. Безвідповідальність наших соціялістів у своїй безглуздности переходила всякі границі. Ця большевицька делєґація в Києві була большевицьким троянським конем, що йшов на знищення української державности та на розрив німецько-українського союза. Тому, коли військовий міністер Жуківський піддав німцям думку розформувати дивізію Синьожупанників, вони дуже радо на те погодилися. Бо без сумніву воліти мати до діла з ворожою собі Центральною Радою і урядом без війська, як з військом. Автім дивізій Синьожупанників боявся теж і Скоропадський, що в той час переводив тайні переговори з німецьким командуванням в справі свойого перевороту. Він, не маючи збройних частин йому відданих, боявся дивізії Синіх, що могли повстати проти перевороту. Через те дивізії розброєно напередодні гетьманського перевороту, несподівано для уряду. А вслід за тим розброєно й Січових Стрільців, чим залишено Центральну Раду й уряд безборонними на ласку гетьманського перевороту.
Синьожупанники, з хвилиною свойого розформування, не закінчили своєї діяльності на користь Батьківщині. Вони сповнили свої клятьби, зложені при вступленні до частин Синіх в полоні, не зважаючи на перешкоди таки своїх земляків. Козаки, усвідомлені у таборах поло-
75
