Сторінка:Віктор Зелінський. Синьожупанники (1938).djvu/9

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


— Скажіть будь ласка, чому ви звернулися до мене, російського ґенерала, з українськими справами, що є будьщобудь противні інтересам Москви?

— Бо я знаю, пане ґенерале, — сказав, усміхаючися Йолтуховський, — що ви є українець з походження, і як з таким задумав я поговорити та про дещо вас розпитати.

Я догадався, що він, як представник «Союзу Визволення України», який був попираний німецькою владою, довідався про моє українське походження зі записків німецького військового міністерства. Ті ж мали це записане у своїх нотатках про полонених, де я в часі полонення подав своє походження: Україна-Київ. Тоді теж українцем подався другий ґенерал Биків, що був кревняком родини Гоголя. В той час я навіть і не сподівався, що факт мойого українського походження стане для мене переворотом у цілому мойому дальшому житті, та поверне згубленого сина України знов у ряди української нації.

Наша розмова з Йолтуховським протягнулася досить довго. Він познайомив мене з подіями в Україні від часів революції. Про перший універсал Центральної Ради, де по згоді тимчасового російського правительства одержала Україна права автономії. Про непорозуміння української влади з тимчасовим правительством, яке різними крутійствами перешкаджає розвиткові української справи, обмежуючи її права. Врешті він сказав, що в сучасних обставинах Україна мусить добитися повної самостійності. До того змагає велика українська орґанізація на еміґрації, — «Союз Визволення України», що свої клітини має по всій Німеччині та Австрії. На мій запит, чи все це не є ілюзії, Йолтуховський відповів, що все те залежить від національного пробудження і почуття українського народу.

З кінцем нашої розмови спитав він мене, чи тут в таборі є полонені старшини українського походження, на яких я можу покладатися і ту справу довірити. Та чи ці старшини пішли б зі мною туди, куди я пішов би. Відповів я йому, що маю таких певних старшин чотирьох. Мойого вірного адютанта поручника Кутітонського, капітана Малохатку, капітана Сугака та поручника Васілева, які були моїми вірними приятелями в усіх моїх підготовках до втечі з неволі.

Наша розмова велася весь час в українській мові, якою я володів з дитячих років. Запит Йолтуховського у відношенню до вірних мені старшин українців в таборі був поставлений щойно тоді, коли я виразно заявив, що вповні співчуваю з працею і боротьбою «Союзу Визволення України».

Йолтуховський, пращаючися зі мною, попросив прислати до нього вище згаданих старшин.

Покликав я до своєї комнати старшин згаданих Йолтуховському, коротко поінформував їх про справу і вислав до канцелярії команданта табору. Коли вони повернули до моєї кімнати, оповіли мені про свою

7