Дочекавшись погідного вітра, він плив далі на схід протягом 4-х днів, с.-то поки виявилось, що треба дочекатись прямого північного вітра, бо берег тут узяв напрямок на південь.
Далі ішов він 5 днів на південь вздовж берега, прибув до гирла великої ріки і піднявся цією рікою на невеличку віддаль. Піднятися далі він уже не зваживсь, боючись, щоб не напали на нього численні осельники, котрі залюднювали один з берегів ріки.
Ґрунтуючись на цих свідченнях, ми маємо право гадати, що пропливши Оттар три дні Лапландським морем, пристав до норвезького берега десь під 70° півн. шир.; їдучи далі, обігнув через три дні ріг Нордкап, досяг далі впродовж чотирьох днів Вардегуса й доплив звідсіля впродовж п'ятьох днів до берегів Білого моря, а саме до гирла Мезени[1]. Людей, що жили вздовж берега цієї ріки Оттар зве Біармійцями (по англо-саксонськи Beormas). А як людність була дуже численна, ані він, ані його сопутники не зважилися вийти на берег. Біармійці одвідали судно Оттарове й чимало йому говорили про свою країну й суміжні з нею. Та він не знав, чи ж правда цьому, бо не мав змоги перевірити їхні свідчення на власні очі. Щодо мови Біармійців, то йому здавалося, що вона близька до фіннської.
Королеві англійському Альфредові (871–901 р.) ми завдячуємо те, що оповідання Отгарове про його плавбу дійшло до нас. Оттар згодом подорожував і по Англії; він якийсь час навіть служив в Альфреда й особисто переказав йому за свої подорожі. Альфред зумів оцінити ці повідомлення, записав Оттарове оповідання й умістив його в своїй англо-саксонській обробці всесвітньої історії Орозія[2]. Орозій, еспанський священик, написав в 416 і 417 роках огляд усесвітньої історії «Historiarum adversum paganos libri VII», щоб спростувати погляди, що панували у поганському світі, той-бо запевняв, начеб-то людність страждає через те, що відкинулася давньої релігії й навернулася до християнства. А тому Орозій силується в своїй усесвітній історії довести, що світ оддавна юдоль суму й скорботи і що тільки, відколи з'явилося християнство, людськість набула різноманітних
- ↑ Коментатори Оттарові мало не всі додержуються тієї думки, начебто він пристав до гирла Північної Двини; а втім, І. Гамель у свойому творі «Tradescant der Aeltere in Russland» (С-Пб. 1847, стор. 161) каже: «на мою думку, ріка, що до неї пристав Оттар, це зовсім не Двина, як звичайно гадають; Оттар мабуть був на Мезені». — Гамель має, здаеться, рацію уже через те, що гіпотеза про Двину аж ніяк не може спиратися на оповідання Оттарове. Він ішов із Вардегуса з погідним півн. вітром вздовж берега у південно-східньому напрямкові, отже додержуючись цього курса, невідмінно повинен був прибути до гирла Мезени. Гирла Двини він досяг-би тільки тоді, коли б дождавсь східнього вітра на південному березі Коли, поблизу рога Орлова, або-ж на протилежному березі Білого моря. Такої вказівки проте у Оттара не трапляється. Нарешті, слід взяти на увагу й те, що Оттар, наближаючись до гирла. Двини, мав би суходіл з лівого боку, тимчасом як він і закінчуючи плавати мав суходіл увесь час праворуч.
- ↑ Трапляється й під заголовком: De cladiis et miseriis mundi, або De totius mundi calamitatibus. Деякі рукописи названо й Bormesta, инші Ormesta; що визначає ця назва, досі не відомо. Найкраще видання в Corpus scriptorum ecclesiasticorum. Том V. Відень, 1882 Редакція Zaigemeister'а. Про Павла Орозія див. Real-Encyclopädie für protestantische Theologie. Т. XI. Ляйпціг, 1883, стор. 114.
