„А як побачу я, що зі страху
„На шлях погибилі звертаєтесь знова, —
„Я ляжу вам напоперек того шляху,
„Бо прірву бачу там… Бо там — пітьма“…
Мій Учителю! Уже Тебе не стало.
Не стало сил Тобі крізь хаос нас вести;
Та тіло вже твоє хоч жити перестало, —
Ти нам лишив наслідника свого — „Листи“.
Безсмертний в них Ти будеш жити межи нами,
І ми — учні Твої — так довго не спічнем,
Аж ляжемо, як Ти, на цім шляху кістками —
Або Твою Ідею ми в життя введем.
„ — Не сміє бути в нас спочинку ні спокою
„Як довго окупантів регіт чути там, —
„Лиш гартувать ряди й готовитись до бою,
„Щоб Землю увільнить від пут!“ — Ти нам казав…
Спи, Учителю, знесилений в трудах.
Пером Тобі земля й затишна домовина!
Твої кличі у нас, на наших прапорах,
Диямантами мигтять: „Бог — Гетьман — Україна!“
І як блисне Булава від Сяну по Каспій,
Коли Твої думки ми втілимо в життя,
Ти вічно житимеш в Україні своїй
І вічно житимеш в лицарських всіх серцях.
