дало нову точку опертя в якійсь ідеї, кинутій якимсь невідомим або мало відомим чоловіком — чоловіком, що його часто навіть не визнавало найближче його оточення.
Липинський єсть одним із таких Велетнів — творців великої Ідеї, і це єсть щастя нашої нації, що вона його породила. Визнаючи, це я зовсім не хочу спричинитися до створення культу Липинського. Ні дух його, ні наша нація такого культу не потрібує. Натомість вони потрібують свідомого розуміння його творів і втілення його ідеї в життя нашої нації. Липинський не працював для слави, або памятників; він прагнув здійснення ідеї, яку він мав щастя виявити, тому, що він знав, що без цього здійснення дух нашої нації замре надовго — може навіть назавжди.
Кожна ідея потрібує живих людей для свого збереження, зросту і реалізації.
Аби кожний із нас присвоїв собі хоч один фрагмент духу Липинського й із ним зжився яко зі своїм власним, — вигляди на наше майбутнє змінилисяб радикально, і всім нам одразу сталоб легше і краще жити на світі.
Бо одна з прикмет справді великої ідеї єсть та, що вона ушляхотнює душу і освітлює життя кожного, хто до неї причаститься.
Я особисто не можу ні думати про Вячеслава Липинського, яко про мертвого, ні навіть відчувати журби за ним — він для мене живе, і буде жити, поки живе мій власний розум і совість.
Хай ми не відчуватимемо жалю, що Липинського між нами нема. Натомість хай кожний із нас та дітей наших відчує потребу бути з Липинським завжди, знати його інтимно — жити з ним, хотіти його хотінням, втілювати його волю, бо воля ця не єсть ні примхою, ні вигадкою Липинського, а проявом духа цілої нашої нації. І Липинський не був винахідником, — а лише вістуном цього більшого, колективного розуму і волі. Ціле свідоме життя Вячеслава Липинського було присвячене цій місії.
Він виконав свою частину і залишив нам велику спадщину. Відповідальність за цю спадщину лежить на кожному з нас — а совість кожному з нас скаже, — чи гідні ми сами цієї спадщини, і чи достойно ми її будемо охороняти.
22/VI-31, Шикаґо.
Михайло Тимофіїв.
