месіяністичної ідеї, охоплюючої такі високі завдання, що навіть наші, під деяким оглядом щасливіші сусіди, себто польська чи московська держава, їх виконати не в силі. „Маючи в своїй нації Схід і Захід, і одну і другу церкву, і один та другий — то ці то инші форми приймаючий і сам в собі непереможний історичний напрям — ми мусимо, коли хочемо бути нацією, ці два напрями під гаслом єдности та індивідуальносте нашої національної в собі весь час гармонізувати. Без такої гармонізації, ми гинемо, як нація: підпадаємо, не завойовані ніколи чужою зброєю, а завжди власним внутрішним розкладом — під впливи то східньої Москви то західної Польщі. Гинемо покарані за невиконування того завдання, яке дано тільки нам, бо ці дві наші, загарбуючі нас в часах слабости душі нашої сусідки — одна по своїй східно-православній, а друга по своїй західно-католицькій ексклюзивности — його виконати не в силі“[1].
Суть цієї месіяністичної ідеї лежить в тім, що провідна верства, а за нею ціла нація, вважають себе покликаними тими вищими силами, в які вірять, до виконання наказів цих сил. Сповнення цього завдання — це честь, для якої варто принести всяку жертву. Месіяністична ідея, звязана з містицизмом віри, є таким способом основою „здатности до жертв, яких всяке здійснювання хотінь та ідей всяка поважна політична акція вимагає“. „Політичними творцями, каже Липинський, можуть бути тільки ці, що жертвують собою за те правдиве, добре, законне, необхідне, в яке вони всею душею вірять. Бо за дійсну жертву потрібну для творчости не в стані нагородити, ані монарх, ані „признання народнє“, вона не оцінюється ані похвалами, ані зисками. Тільки в глибокій вірі вона знаходить своє оправдання і свою внутрішню радість. Тільки вірою можна перемогти змучення од жертв і з віри можна чорпати енерґію на нові жертви. Тільки віра рятує од гіркого несмаку, рятує од повної нездатносте до дальшого зусилля, яке єсть завше наслідком безвірря і випливаючого з нього почуття безцільности та непотрібности жертв[2]. І цю віру в самого себе, у власну гідність, внутрішню цінність нації основану на післанництві, призначеному провідінням і виправдуючому усякі навіть найтящі жертви, віру як основу справжнього патріотизму дав українському народу обновитель давнього державного месіянізму — Вячеслав Казімирович Липинський.
