словенням Церкви Христової, то ми знаємо, що Святі Апостоли приступали до орґанізації Церкви Христової одержавши Благодать Духа Святого. Ця Благодать перебуває по приємству од Святих Апостолів чинною в церковній ієрархії і по нинішній день і робить Церкву непереможною в боротьбі з темними силами, які од віку ведуть невпинно й невтомно свій наступ проти Правди Божої…
Благодать Духа Святого послужила для здвигнення „Царства не од міра сего“. Ми, люде світські, для нашої державницької, отже, чисто земної справи не можемо одержати тієї Благодати, а мусимо виконати поставлене собі завдання нашими власними обмеженими силами.
І тому, що ми це знаємо, не може нам прийти ніяка блюзнірська думка в голову.
З Святого Письма, яке є наукою для цілого роду людського, а не для самих лиш фарисеїв, слід нам, християнам, частіще витягати так потрібну нам науку, щоби могли ми краще зрозуміти межі й можливосте, поставлених нами собі земних завдань та виясняти це як собі, так і иншим.
Святе Письмо нам оповідає, що сам Син Божий знемагав під тягарем мук і страждань і Його, Всемогучого, воля і духова сила заломлювалася у людському тілі.
Коли ми це знаємо, то чейже, ясно, що констатуючи, як довголітні терпіння й фізичні муки в останній час зломили волю й духові сили В. Липинського, затемнили його духові очі настільки, що він став заперечувати те, чому присягнув був разом з нами служити до кінця свого життя, — то цим виясняємо лиш собі і иншим траґізм слабости душі людської, а зовсім не кидаємо каменем на память покійника, якого серце так гаряче любило те діло, якому ми служимо…
А коли ми вдумаємося в образи, дані нам Святим Письмом:
один з найблизчих учеників Христа, Бога Всезнаючого, — зрадник,
один з запеклих ворогів Його — найвірніщий, найактивніший орґанізатор Церкви Христової,
то чейже ясно, що Святе Письмо зберегло нам в науку ці страшні свідоцтва слабости духа людського, щоби ми про них памятали, щоби ми знали, як мусимо бути обережними в наших людських громадських справах.
