Тому не сміємо ми, не сміє наше громадянство в цілому покладатися на запевнення тих, що занадто голосно на всіх пресових роздорожжах вигукують тепер своє: „Господи, Господи!“
Святе Письмо учить, що для здвигнення доброї орґанізації надаються не так ті, що „все найкраще знають“ та красно промовляти уміють, як оті Савли, які до піднятої нами справедливої жертвенної ідеалістичної справи доти ставляться явно вороже, аж поки серцем правоти нашої не відчують; які уміють однаково гаряче ненавидити й любити.
Зуміємо ми наших Савлів повернути у Павлів — стане рух наш на твердий ґрунт, будемо ми в силі воскресити нашу державність, підняти нашу Батьківщину з пороху, в який втоптали її наші-ж власні руїнники.
Не даремно-ж Святе Письмо твердить нам, що для Бога є більшою радістю навернене одного грішника, ніж 99 праведників.
Лиш по ділах, по ділах, а не словах наших пізнає нас громадянство наше.
Отже ще і ще раз:
Діло, яке ми розпочали на вигнанні разом з покійним В. Липинським робити, не завершене, воно знаходиться все ще в самих початках своїх.
Поле для праці — величезне, а робітників, придатних для неї — мало.
І все-ж ми, разом з покійним В. Липинським кличемо до праці не „всіх, всіх, всіх“…, а лиш тих, хто має щире серце, гарячу віру й сильну волю, хто визнає авторитет Дідичного Гетьмана, хто готов нести особисті жертви й по лицарськи до загину служити Гетьманові.
Без карної здисціплінованої орґанізації, обєднаної принціпами, сформулованими покійним В. Липинським, не добємося ми Суверенної Міцної й Великої Української Держави.
Так ми віримо, згідно вірі цій поводимося, працюємо і певні, що всі жертвенні сини Землі нашої, у кого в грудях бється гаряче серце, хто вірою нашою перейметься, стануть в наші ряди, під Гетьманський стяг.
Коли тепер, по смерти В. Липинського ріжні так вдатно ним за життя змальовані журналістичні й політичні скунси пі-