нальної пятихвостки“, чи клича „геть з війною, хай живе вічний братерський мир з усіма, усіма, усіма“, а навпаки…
Сяк, чи так. Залишаю дипльоматично на Вашій совісті, панове, те, у що вірите, а що Ви иншим проповідуєте — обходить це не нас, гетьманців, а Ваших однодумців.
Що обходить мене, як і Вас, це політика практична, політика біжучого дня.
Ми, гетьманці, охоче признаємо, що Ваш „Тризуб“ держався супроти нашого руху досі більш прилично, ніж, скажем, „репрезентативне „Діло“. Згідно з цим не писала і ми про владу Вашої „Республики“, не обвинувачували Вас, пацифістів, по духу Вашому, в тому, що Ви стали на практиці на такий безпардонний шлях імпериялізму, що перенесли територію (як встановлено наукою — основну складову частину поняття Держави, в данім випадку УНР.) — на простори од Варшави аж до Парижу, простори, про які нам, гетьманцям, ніколи і не снилося, що Ви, „народня влада“ „Народньої Української Республики“ не показуєте й носа на території на схід од Варшави, де українського народу трохи більше є, ніж в Парижі, Празі й Варшаві й т. д. і т. д.
Ми готові і далі про все це мовчати, бо нашим обовязком вважаємо не полємізувати з Вами і Вам подібними, а орґанізувати наші сили, бо знаємо, що „полєміка“, якою ми можемо змусити більшовиків з їх міліоновою армією та й Ваших демократичних приятелів з їх кількасоттисячними арміями признати нам рацію — не сміє бути полємикою словесною, а коли хоче бути успішною, то мусить стати твердою, як криця, незломною орґанізацією жертвенних людей, спочатку ідейною, а відтак і фізично-збройною, яка б могла, була в силі брутальну й захламну волю як колєктивізаторів, так і нацифікаторів зломити й відкинути їх з їх окупантських позицій у Харькові, Київі, Львові у їх етноґрафичні межі.
Це є наше завдання, над цим ми працюємо і тому так мало нас цікавить Ваша „висока політика“. І тому радо залишимо Вас у спокою, як доси; але просимо і Вас повернути до пристойного тону супроти нас; мусимо Вас про це просити, бо поруч з Вашими міністрами, які святкують свою „перемогу“ над нами у стилі науковому, приличному, в цитованому вже числі 26-м „Тризубу“ випускаєте Ви якусь шатію, що криється за прибраним призвищем „К. Харитон“ з зовсім непристойною й дурною брехнею:
