— Це приніс тобі, той! — скрикнула вона. — Я його вижену з хати, коли він ще раз наважиться сюди прийти! Я тепер буду зачиняти за собою двері на ключ, коли буду виходити на роботу, чуєш? А його я не хочу тут бачити!
Стоячи навколішках перед ліжком хворого чоловіка, вона тремтіла з гніву і грозила комусь міцно стиснутими кулаками. Ставрос мовчав і старався не дивитись на неї. Вона нашвидку зав'язала йому рану і він ізнов повернувся до стіни, не кажучи ні слова. Мовчала й вона, і так увесь той вечір не озвалися ані словом одно до одного.
Через два дні була неділя. Вранці Стелія прибрала в хаті й сама трошки причепурилася, бо вона сподівалася лікаря. Вона вже не мала до нього довір'я, але також розчарувала її й акушерка, що продавала їй масть; в ній зародилася була вже думка, що і той і ця тільки затягають лікування, щоби гроші на цьому заробити. Лікареві вона вже заплатила двадцять драхм, і сьогодня треба було дати йому драхму. Отож вона вийшла з хати, щоби зустріти його на дворі і росказати йому попереду все, навіть про те, що її чоловік був упився, але з другого боку хотіла вона випитати його, чи він ісправді має надію вигоїти її чоловіка, чи ні? Бо коли він надії не має, то чого-ж ходить до них? Вже у них нема грошей, щоби платити йому. То ще було щастя для них, що їх господарь, власник фабрики, такий милосердний, що
