тільки почула якийсь голос людський чи товарячий, чи свист який чи дзвін, вона зараз ставала перелякана, насторожувалась і обминала те місце здалеку.
Вона ввійшла в якийсь ярок, що рясно поріс терновими кущами, між якими біліли дикі нарциси, ширючи свій приємний пах; у глибині ярка протікав струмок, далі було болотце, де голосно квакали жаби, гріючись на гарячому сонці. З-під каміня бігло джерельце води, чистої, як сльоза. У Стелії в горлі було пересохло від поспішної ходи і вона з приємністю напилася тої води, але спочивати не хотіла; вибравшись з ярка, вона знов пішла далі полем. З кущів сполошила вона зайця, який метнувся тікати від неї що-духу.
Дитина почала плакати і вона мусіла сісти, щоб погодувати її й заспокоїти. Вже було по-полудні, вона це помічала по сонцю й по тінях од дерев.
Погодувавши дитину, вона стала й пішла далі. Незабаром добилась вона до річечки, що дуже набралася води після дощів. Оглянувшись по обидві сторони, Стелія ніде не побачила ні кладки ні мосточка. Тоді вона роззулася, підтикала спідницю й почала шукати броду. Але на першомуж ступіні вона вгрузла по коліна в намул і мусіла зараз вийти назад. Тоді тільки вона ніби трошки опам'яталася і вперше подумала: куди-ж саме вона йде? Вона вже почувала чималу втому; ноги вже боліли і тремтіли, бо не звикла вона була так багато йти; боліли й руки од ноші. Вона поклала дитину на
