й ноги її були мов поламані і, здавалося їй, замерзали від холоду. Вона облапала дитину: і в неї теж тільце було холодне.
Ніяких голосів не чула вона, крім шелесту в гайку; підвівши очі в гору, вона побачила зоряне небо, а туди, ліворуч, над містом — білу довгу хмару. Тоді тільки Стелія пригадала все і зрозуміла, де опинилась. Дитина все плакала.
Якийсь непевний страх перед тою темрявою і самітністю в такому безлюдному місці обхопив Стелію. Вона притиснула дитину до себе, встала і побігла, що духу, ніби хтось за нею гнався. Вона вибралася стежкою на широкий шлях і прямувала до міста. Не спиняючись нігде, вона побігла до якогось дому і станула перед дверима. Вона була мов божевільна і вже нічого не міркувала.
Відчинила вона двері і ввійшла у хату.
У печі горів огонь, а на стільці перед огнем сидів Антін і курив. Перед ним на припічку стояла шклянка вина. Ставрос спав на ліжку, повернувшись до стіни.
Стелія ввійшла, не привіталась. Вона пішла просто до колиски, вклала дитину, вкрила її і нахилилась над колискою, гойдаючи її. Вона тремтіла всім тілом, аж зуби її голосно цокали; від утоми та виснаги вона вже не чула ні рук ні ніг, а все тіло її захололо; тільки в середині пекло й боліло, ніби щось гострими зубами рвало її серце і запускало туди якусь пекучу отруту. Перед очима їй мигтіли искри і здавалось їй, ніби в хаті нема
