то душив так, що він собі місця не міг знайти; тоді він, не маючи змоги говорити, показував рукою на мигах, чого йому треба: чи посадити чи на бік повернути. А від рани його йшов такий тяжкий дух, що доводилось не тільки на день, але й на ніч одчиняти вікно, бо не сила була висидіти в хаті.
І тільки коли він мав змогу випити горілки, вона задурювала його трохи, він заспокоювався і дрімав, стогнучи крізь сон. Тоді він і кашляв менше.
— Пити! Пити! — оце було тільки одно-єдине його бажання.
Не спавши цілу ніч коло хворого Стелія другого дня не пішла на роботу, бо вже не давав він ій на хвилину відступити. Сусідка приходила разів скілька відвидати їх і приносила з собою якогось ароматичного оцту, щоби побризкати в хаті і хоч трошки перебити той тяжко-прикрий дух. Бачивши, що Стелія вже ледве ходить від утоми, сусідка вклала її спати, а сама сіла коло хворого, думаючи, що вже скоро смерть йому буде. Але смерть не приходила і сусідка, по-сидівши зо дві годині, розбудиал Стелію й пішла собі.
У вечорі прийшов Антін і лишився на ніч, щоб доглядати хворого поперемінно зо Стелією. Але в його терпцю було мало і він над ранок уже ла-явся і кляв.
— Так далі не можна: — казав він із серцем, виходячи.
