— А чого-ж ти повернулась до мене спиною? — жартуючи відповів їй Антін і знов полоскотав ніжку.
Дитина заворушилась нетерпляче і випустила грудь.
— Не займай дитину, кажу тобі, — повторила Стелія.
Але він не вгамувався. Тоді Стелія з серцем вдарила його по руці і своєю ногою прикрила дитячу ніжку. Але незабаром почула вона, як його рука полоскотала вже її ногу. Вона нетерпляче підвелася, посунулась далі по ослоні і знов таки сіла, повернувшись спиною до настирливого. Хворий був зовсім заплющив очі і, здавалося, нічого не бачив, а Антін з усмішкою поглядав на неї, нахилившись коло печі.
Коли дитина нассалася, Стелія встала, понесла її до колиски, вклала, накрила гарненько і знов присунула колиску до ліжка, де лежав її чоловік.
Вона розбудила його; Антін зняв м'ясо з вогню і всі троє вони сіли обідати.
Антін попоїв перший, встав, попрощався і вийшов із хати. Потім Стелія прибрала посуд, одягнулась у свиту, що не встигла ще висохнути, і лагодилась і собі вийти.
Коли вона вийшла на вулицю, то побачила, що Антін її дожидає. Але вона відвернулась од його, викликала в сусідку і обидві вони пішли босі по мокрій дорозі, по калюжах на тютюнову фабрику, де вони мали роботу.
