Обмежившись протягом двох століть до тісних кругів німецької політики, не могла Чехія використати нагоди хвилевого панування в значній части Польщі (1300—1306). Династія Люксембурґів, німецька родом, добула що правда для Чехії цілий Шлеськ, однак Польща, скріпившись за Локетка й Казиміра, не допустила до чеської експанзії на сході. Про якунебудь славянську політику не було тепер для Чехів ніякої бесіди, так присів їх німецький елємент у краю. Колиж як реакція проти його прийшов гуситизм, Польща
не тільки що не помогла в нічім Чехам, але навпаки своїм ворожим відношенням багато причинилася до того, що цей великив славянський рух політично не був використаний як слід (Ягайло, Корибут, Олєсніцкі). А коли ще Польща вгараздила Чехів своєю династією (kral dobře), то Чехія швидко стала доспіла до цього, щоби піти під династію Габсбурґів (1526—1918) і стати більше як дотепер виразною частиною „святої римської вержави німецького народу“. Замкнення Польщею шляхів до торговлі зі Сходом Европи непереможною силою піпхало Чехію до зєднання з німецьким економічно-політичним світом. Ще якийсь час держалася Чехія своїм багатством і високо розвинула культуру. Та по битві на Білій Горі (1620 р. Польща була тоді вірним союзником Габсбурґів!) скотився чеський нарід до становища недержавної „хлопської“ нації з якого вирвало її аж національне відроження ХІХ. віку.
