Цю сторінку схвалено
Я не дам собі замкнути рота. Анї тобі, анї твоїй жінцї! Брешіть собі, що лише хочете, обоє на купу і ти і твоя жінка. Се обходить мене тільки… що — — —
ГЕНШЕЛЬ
бере Гауфе без сильнїйшого зворушеня за грудь, встає, пхає його проти даремного опору до задних дверей, обертаєть ся на хвилину, притискає лївою рукою клямку в шклянні двері, та викидає Гауфе. Підчас сього ведеть ся така розмова:
ГАУФЕ.
Я кажу тобі: лиши мене, лиши мене, кажу тобі — лиши!
ВЕРМЕЛЬСКІРХ.
Пане Геншель, так не йде, не можу позволити на се.
ГЕНШЕЛЬ.
Я тобі раз казав. Тепер вже годї!
ГАУФЕ.
Хочеш мене удусити? Лиши мене, кажу тобі! Ти не ґазда тут!
ПАНЇ ВЕРМЕЛЬСКІРХ
зпоза стола.
Що-ж се має бути? То не йде так, Людвік. Ти не можеш на се позволити.
ФАБІҐ,
коли вже Геншель є з Гауфе коло дверий.
Дайте спокій панство, тут нема вже ради. Сей чоловік то справжний атлєт. Він зловить
