Сього ви не кажіть, побачимо іще. Доктор Ріхтер розумієть ся на своїй річи. Моя жінка не спала цїлими тижнями; болїла її голова, мало не трісла. В середу взяла порошок, тепер спить цїлу ніч як забита.
Ба ба, ну ну, може бути! Мінї було би добре, як би я міг спати. — Чи панї може справдї хора?
Ах, ми всї якось не свої. Коби вже минув той понедїлок, то всьо уложить ся знова.
Ви передаєте може в понедїлок новому ґосподареви?
Так, я думаю, що до понедїлка упораємо ся. А тимчасом є тілько роботи з тим писанєм та відбиранєм інвентарів, що я майже не розгортаю ся. Чуєте, Геншель, лягайте спати. Одного се гризе, другого те. Житє не є забавкою. А як вам що ходить по голові, не беріть собі сього так дуже до серця.
Красно вам дякую, пане Зібенгар, простїть мінї всьо лихе, прошу вас. Бувайте мінї здорові враз із своєю жінкою!
Та-ж ми побачимо ся завтра знова, Геншель. Дякувати не маєте мінї нї раз за що. Ми
