Сторінка:Гауптман Ґергарт. Візник Геншель. 1899.pdf/134

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
ЗІБЕНГАР.

Може бути, я годжу ся зі сим. Що ви тодї зробили з подружєм, то було ваше щастє, ви мали до сього право. Тут нема що говорити про гріх та вину.

Входить Вермельскірх.
ВЕРМЕЛЬСКІРХ.

Геншель, ходїть-но до мене. Засьвітимо собі ґаз і грати-мемо в карти. Напємо ся пива, або що схочете та закуримо собі іще нашу люльку. Най-но прийдуть раз іще духи. За дві годинї маємо білий день, потім випємо каву та поїдемо на прохід. Се мусить скінчити ся вже раз до чорта, ви мусите бути нарештї знов тим старим Геншлем.

ГЕНШЕЛЬ.

Може бути. Можемо спробувати.

ВЕРМЕЛЬСКІРХ.

Ну, то далї.

ГЕНШЕЛЬ.

— До вас я не піду вже більше.

ВЕРМЕЛЬСКІРХ.

Ігі, що там, старі річи знов витягаєте. Та-ж се всьо було лише непорозумінє! Всьо вияснило ся вже. Не пускаю вже Гауфе нїколи більше. Той дурень справдї все пяний. За горячо скаже коли яке слово. Одним вухом слухати, другим випускати. Так треба робити, я роблю так все.