буде, як люди прийдуть? Вони-ж хочуть їсти. — Ну, дївко, — дївко…
Через шкляні двері, що їх видко в глубинї, протискає ся з чималим трудом Каролько. Несе горнець росолу, йде тривожно та осторожно аж до ліжка Геншлевої і кладе горнець на деревлянім кріслї.
Карольку, се ти? Що ти принїс, га?
Росіл! Мала кланяєть ся і желає доброго здоровля! І аби вам се смакувало.
Моя ти дитинко, який ти добрий. — Росіл з курочки! Аякже, справдї! Ну, скажи-ж мамунцї, що я дякую їй дуже красно. — Чуєш? А не забудеш? — Ну, я тобі щось скажу, Карольку! Слухай! Зроби мінї одну ласку. Возьми митку, що там лежить, вилїзь на лавку і витягни троха желїзний баняк. Дївка забрала ся і засунула його задалеко до рури.
скочив радо, найшов митку, вилїз на лавку коло печі, заглядає в руру та питає:
Чорний чи синий, прошу панї?
Щож там є у синім?
Капуста.
