Цю сторінку схвалено
Нараз зміняє голос.
Але я не хочу тебе вже тепер. Хочби ти кидала ся мінї навіть на шию. Така дївка не варта мене!
Відходить швидко.
ГАННА.
Ага, бачиш, таки помогло нарештї.
Коли Ганна пере далї в балїї, вказуєть ся з заду в коритарі Вермельскірх. Є се чоловік коло пятьдесятки, колишнїй актор. Має на собі зношений шляфрок і вишиті пантофлї. Курить з довгої люльки.
ВЕРМЕЛЬСКІРХ
заглядає хвилину до середини; Ганна не бачить його.
Чули ви, як кашлає?
ГАННА.
Хто такий?
ВЕРМЕЛЬСКІРХ.
Приїхав сюди якийсь купільний гість. Мешкає на горі.
ГАННА.
Ну, та вже й час, маємо половину мая.
ВЕРМЕЛЬСКІРХ
переступає поволи поріг, сьпіває півголосом, кашлаючи при тім:
Я на сухоти кандидат
Відівідівіт, бум, бум!
Що може вже тепер вмирать,
Відівідівіт, бум, бум!
Ганна сьмієть ся через балїю.
Від сього може добре робити ся чоловікови; по сїм пізнаємо, що надходить лїто.
