Цю сторінку схвалено
ГЕНШЛЕВА
обертає невдоволена Берту докола
Як ти виглядаєш?
ГЕНШЕЛЬ.
Треба буде купити їй якусь одежину. Незабаром злетять з неї сї лахи. Щастє, що я мав із собою грубий коц, бо інакше була би геть задубіла.
Вішає кожух та гріє собі руки.
Найлїпше до балїї з нею відразу.
ГЕНШЛЕВА
невдоволена.
Найлїпше, як би ти був лишив, її там, де була.
ГЕНШЕЛЬ.
Що кажеш?
ГЕНШЛЕВА.
Нїщо.
ГЕНШЕЛЬ.
Я думав, що ти щось сказала. — Так наперед до балїї, потім до ліжка. Голову можеш також троха вичесати. Бою ся, що там мешкає досить всїлячини.
Берта плаче.
Що-ж се такого? Та не шарпай її так.
ГЕНШЛЕВА.
Лише не реви так, дївчино, сього іще бракувало.
ГЕНШЕЛЬ.
Ба, треба поводити ся із нею троха нїжнїйше. Дївчина є вдячна за кожде слово. Тихо, Берто, тихо!
