глубоке співчутє, що лежало у поглядї, яким обіймав їх раз-у-раз, хоч удавав, що чистить нігтї.
Семен понишпортив незручно у калитцї та вичислив гроші.
— Як не можете заплатити, не належить ся нїщо — сказав лїкар тихо.
Але Семен заперечив головою і відійшов.
Професор постояв хвилину опертий плечима об вікно і потонув у думках.
— Слїдуючий! — закликав нараз та станув знова серед кімнати готовий до прийому.
На вулицї стояв гриватий Поллє і ждав нетерпливо, аби відвезти Семена та Ганну. Вони сїли мовчки і аж коли вже від'їхали далеко від міста, відважив ся Семен поспитати.
— Так недобре? — сказав не дивлячи ся на неї.
— Нї — шепнула ледви чутно.
Ударила легко коня по хребтї.
— Може цїлком зле?
— Так.
Хоч Семен сподївав ся сеї відповіди, був се однак для нього страшний удар. Синї його губи почали тремтїти і він не сьмів довше питати ся.
Коли вже були так близько, що могли доглянути зелені рами хатнїх вікон і тин докола города, Ганна вибухнула плачем. Коли іще більше наблизили ся і жінка, що пантрувала Евлялїї в часї їхньої неприсутности, вийшла проти їх з дитиною на руцї, мати пригорнула доньку
